В давні часи ходив бог з Петром і Павлом по землі. Ішли вони дорогою. Дивляться: біжить скажений пес Петро каже: — Господи, пес скажений, покусає нас А бог йому:
— Нє, Петре, то його зуби болять. Та й того він роззявив рота і так заслинився.
Ідуть далі, іде проти них п’яний. А Петро каже:
— Господи, іде п’яний чоловік, зараз буде бити нас. Бог Петрови:
— Це не п’яний, це скажений, Петре.
П’яний проходив попри них і почав гулюкати, але господь його відвернув.
Направляється бог прямо до того п’яного чоловіка ночувати. Приходять, хазяїна нема, лиш жінка.
— Добрий вечір.
— Добрий вечір.
— Прийміть нас на ніч.
— Нема де, та й чоловіка нема дома.
— На землі нам простелите та й будемо спати, — каже бог. Внесла вона їм соломи, постелила, та й сплять вони. Коли надходи той п’яний.
— А це що за шарлоття тут спить?
— Та попросилися люди переночувати, — каже йому жінка.
— Я їх зараз переночую.
Пішов п’яний надвір, узяв бука та лови Петра і б’є його, б’є! Набив добре і пішов. А Петро каже богови:
— Господи, лягайте Ви скраю, а я ляжу посередині, бо він прийде і буде мене знов бити.
Помінялися вони місцями. А п’яний входи та й каже:
— Вже я бив цего крайнього, зараз середнього буду бити.
Та й знов ловить Петра і знов б’є його. Набив Петра вдруге і вийшов знов надвір. Петро каже:
— Павле, лягай ти в середину, а я з того краю, бо він прийде і до смерти приб’є мене.
Помінялися вони з Павлом місцями, а п’яний входи знов та й каже:
— Ну, вже я бив цего крайнього й середнього. Ще того крайнього виб’ю і лягаю спати.
Та й лови Петра третій раз і знов б’є його. І лягає спати. Встають вони раненько, виходя відти і йдуть. І каже бог Петрови:
— А що, Петре, хто скажений — пес чи той п’яний?
— П’яний скажений. Бо він мене так вибив три рази, що я все життя буду пам’ятати.