Вийшла господиня з дому, а двері зачинити забула. Курка це помітила і вирішила: «Треба кімнату оглянути як слід». І відразу потихеньку шмигнула в сіни, а звідти шмигнула до кухні.
Тарган, який сидів у щілині і грівся на сонечку, сердито гукнув:
— Гей, кумо, ти що тут блукаєш?
— Зайшла подивитися, як люди живуть, — чемно відповіла курка.
– Що за люди! Це мій дім, люди тут тільки для того, щоб мені прислужувати, — ще сердитіше сказав тарган.
– Та хто ж ти такий?
– Я? Дивно, що ти не знаєш! Адже я тут господар, я — тарган.
— Ага, то ти і є тарган.
— Так, я є, я і є. Подивись на мене гарненько, щоб ти вдруге відразу мене впізнала!
Курка схилила голову на бік і подивилася. Подивилася, помітила вуса, що стирчали зі щілини, і розуміючи кивнула головою.
Тарган запитав:
– Розглянула?
– Як же, як же, роздивилася! – сказала курка.
— Страшний я звір, правда?
– Страшний, страшний!
— Бик і то не буде більше за мене!
– Де йому!
— Та й кінь не сильніший за мене.
— Не сильніший, ні, не сильніший.
— А який я злий, який злий! — вигукнув тарган і поворухнув вусами. — Кого схоплю — уб’ю, кого наздожену, той живим не втече!
– Ко-ко-кошмар! Ко-ко-кошмар! Ко-ко-кошмар! — прокудкудахкала курка і, знову зазирнувши в щілину, запитала: — Як же ти, куме, своїх ворогів нищиш, життя позбавляєш?
— Великих рогами заколюю, а дрібних ногами затоптую, — відповів тарган.
— Чим же ти годуєшся, що ти такий могутній?
— Хліб їм, м’ясо їм.
— А що ти п’єш, що в тілі така сила?
– Молоко п’ю, вершки п’ю. А зараз – тебе, курка, з’їм!
— Отже ти відгодований на славу і, мабуть, дуже смачний — сказала курка і, витягнувши шию, виклювала таргана зі щілини.
Виклювала і проковтнула.
Проковтнула, похитала головою і розчаровано сказала:
— От такий хвалько! Комашка і та смачніша, а пшеничне зернятко взагалі набагато краще!