В одному селі було дві сестрі. Одна була багата, їй краще жилося, а друга бідна, мала більше дітей. Та мала лиш одну дочку, а ця четверо. І хоч ці люди бідні були, вони були злагідні, добре жили між собою. А ті багаті не були такі злагідні.
Одного разу ішов тим селом Ісус Христос. Він ходив селами і все розповідав людям. А того разу він ся перебрав, яко старець якийсь. Прийшов він до тої багатшої сестри й попросився переночувати і би дала щось трошки їсти. А вона сказала:
— Треба робити, дбати, а не отак-о ходити, вандрувати. Треба своє мати.
А Ісус подякував, вийшов з хати та й пішов. І приходить він до сусідки, до бідної сестри.
— Може, би я у вас переночував, може, би-сте щось дали їсти? Вона каже:
— Ночувати у нас не дуже є де. У нас багато діточок.
— То я піду далі.
— А їсти щось вам дам.
Та й мала вона якусь кулешу, та й здоїла козу. І дала тому дідови їсти. Вона не знала, що то сам Ісус Христос. Попоїв він і каже:
— Хай вас господь благословить. Що почнете сьогодні робити, аби-сте не скінчили до завтра.
І пішов Ісус Христос.
А та жінка крайньо нічого не мала. Думала вона внести до хати букатку полотна, врубати зо два-три метри і віднести на базар продати, аби купити щось їсти дітям і для себе. Внесла вона одну букату, розміряла, внесла другу, третю — таку велику купу наміряла полотна на базар.
Другої днини поїхала на базар, наторгувала грошей, і так їй добре торг пішов. Купила собі, що треба. Все, що почне робити, їй так ведеться. Та й повбирала вона діти, почала будуватися, одним словом — добре.
Приходить до неї багата сестра, що не раз її, бідну, відправила та й сказала: «Роби, дбай — будеш мати». Та й питає:
— Що сталося, що ти так багатієш? А вона каже:
— Був у мене чоловік, старенький дідусь. Я йому дала, що мала, дала кулеші з молоком. І я зробила так, як він мені сказав, і від того я багатію.
— Коби той дідо ще й до мене прийшов, — каже багачка. — Може, би й я так запомоглася.
Іде Ісус Христос знов. І повертає до тої багатої. А та не знає, що йому дати їсти. І пізнає вона, що то той самий чоловік, який уже був у неї, і вона його відправила без нічого. Попоїв він і каже:
— Простибі. Що-сте мали, то-сте дали, а що почнете нині робити, би-сте не скінчили до рання.
А та думає: «Зараз буду міряти полотно». Та й ще подумала вона: «Ще внесу до хати відро води». І як почала вона носити воду, то поналивала всі баняки, всі каструлі. І все, що мала, поналивала. І вода з хати текла, а вона носила й носила її до самого рання. І так вона нічого з того й не скористала.
Треба бути дільним, милостивим і справедливим.