У далекі часи, коли в Ірландії було багато пустельників, три святі ченці, відреклися від суєти мирської і порожньої балаканини, вирішили залишити світ людей , щоб знайти спокій, божественну тишу і самотність на безлюдному острові Ініш Койл.
Вони збудували собі з каменю халупу і там, у тиші, вдавалися до посту, молитов, споглядання та роздумів.
За весь рік такого святого життя вони не промовили жодного слова.
Коли ж перший рік прекрасного служіння Всевишньому закінчився, один із них промовив:
— Хіба наше життя не сповнене благодаті?
Наприкінці другого року другий чернець відповів:
– Сповнене.
А коли третій рік закінчувався, третій святий отець підвівся, підперезався, узяв свій псалтир і промовив:
— Я йду, щоб знайти тишу. На Ініш Койлі для мене дуже шумно