Їден чоловік післав свого сина на заробітки. Ішов, ішов той син та й здибав діда. А дід і каже йому:
— Ти будеш служити у мене рік за три слові?
— Буду.
— То добре. Твоя робота буде така: будеш тримати цілий рік вогонь з їдного сірника.
Запалив хлопець вогонь і дотримав його до року. Прийшов той старий та й каже йому:
— Ти свою роботу зробив, а тепер слухай моїх три слові. Жінку на оказію не пусти саму, коні другому в руки не дай і без броду не йди через воду. Іди додому, і все тобі добре піде.
Прийшов він додому, а тато каже:
— Що ж ти робив, що нічого не приніс?
— Чого ж не приніс? Я приніс. І сказав татови тих три слові.
Стали вони далі разом жити, і все пішло їм у руки. Купили собі візок, коней, корівку. І треба вже парубкови женитися. Жениться він, бере собі жінку Єленку. Появилася в них дитинка. А через рік після того віддається його кумната. У кумнати весілля, чоловік і каже до жінки:
— Йди до сестри, допомагай.
А в той час піп ніс до млина склецок. Заходи до Івана та й каже:
— Дай мені кобилу, щоб я відвіз до млина цей склецок, бо стидно батюшці нести склецок на плечах.
Дав Іван попови кобилу. А піп вертає додому та не їден склецок кладе, а десять, і так б’є кобилу під горб. А кобила була жеребна. Від того биття вона впала і скинула лоша. Піп затягнув то лоша в корчі і закрив його терням.
Змолов піп, завіз склецки додому та й приводи кобилу. А з тої кобили нічого нема, нікуди вже вона не годиться. Та нічого не сказав Іван попови, взяв кобилу і завів у стайню.
А його жінка на весіллі у свої мами. Перебрався Іван на купця, накупив шалків з шовковими тороками, взяв у сусіда кобилку, поклав ті шалки в ящик і повіз уночі до тещі. Теща його не пізнала.
— Нате вам, — каже, — тьотко, шалок з шовковими тороками, щоб я переспав у вас.
Вона його й приймила. Поїв він файно і каже:
— Тьотко, дав я вам шалок, а ви мене нагодували. Це добре, але найдіть мені ще молодицю на ніч, то ще їден шалок дам.
А стара каже до дочки:
— Як я маю шукати якусь чужу, то лучче той шалок най буде тобі. Іди до него. Він там у стодолі наверху, на сіні.
— Як Іван взнає, він мене вб’є, — сказала жінка, але взяла дитину й пішла.
Переспав Іван з своєю жінкою на поду, а тоді тихо встав, узяв на руки дитину, сів на візок і поїхав додому. А вона встала, лап — нема дитини! Виходи надвір.
— Мамо, нема дитини. З чим піду додому? А стара каже:
— Не журися. Запалимо стодолу. Вона буде горіти, а ми будемо кричати: «Ґвавт! Дитина згоріла!»
Так вони й зробили. А чоловік дав дитину сусіді. Та приніс до хати мертве лоша, що його піп у терня заховав. Жінка приходи додому, а з нею теща. Стара плаче:
— Ой, пропала дитина!
— Мамо, не плачте, — каже Іван, — ми ще молоді, буде дитина друга. Йдіть додому і принесіть, що у вас лишилося від весілля, та зробим за дитину обід.
Принесла стара все, що треба, та й поклала в хатчині. А Іван каже:
— Як робити обід, то треба, щоб це був обід. Покличмо й попа. Прийшов і піп. А перед тим Іван вирубав дев’ять деренових бияків: по три для жінки, тещі й попа. А кума з дитиною в хаті великій сидить.
Хочуть уже сідати за стіл, а Іван каже жінці:
— У цій хатчині нечисто. Ходім до хати великої.
Заходи жінка до великої хати, а там кума на руках її дитину тримає.
— Віддай мені дитину!
— Ти мені не дала, і я тобі не віддам, — каже кума.
Жінка боїться вертатися до хати, бо дитина не згоріла, дитина тут. Іван каже:
— Мамо, ідіть подивіться, чого це Єлена так забавилася.
Пішла стара, побачила дитину і не вертається, боїться. А він до батюшки:
— Підем у велику хату — вони там справляють стіл. Заходять туди. Батюшка лиш на поріг — і увидів лоша під столом.
Увійшов до хати та й завмер. А Іван бере бияки, ломає на попови три, на тещі три і на жінці три. Отакий був для них обід.