Була удовиця, мала одного сина, жила бідно, та й нічого ж не тримала — було в неї лише штири гуски. Каже вона синови: — Возьми їх, синочку, віднеси до міста та й продай, аби-смо мали за що хліба купити. Зібрав він тоти штири гуски та й поніс. Приніс до міста, а в місті треба було дати панови мито. Каже пан:
— Давай одну гуску.
А хлопчина не хоче дати. Пан закликав шендерів, шендери гуси забрали, а хлопцеви дали двадцять п’ять буків. Хлопчина заплакав і каже панови:
— Ми ще ся, пане, три рази встрітим. Пішов додому та й до матері:
— Гуси забрали, а мені дали двадцять п’ять буків. А мати каже:
— Нічого, синку, ми ще прожиєм.
Хлопчина підріс і йде до того пана проситися на роботу яко майстер, що вміє хати класти, столярку робити. Прийшов у панську їдальню та й каже одному робітникові:
— Чи приймив би мене пан на роботу? А той робітник каже:
— Добре, я запитаюся в пана. Пішов він питатися, а пан говорить:
— Якщо він уміє щось робити, то я його прийму.
А той робітник каже, що він уміє хати класти, вікна, двері робити. Панови це сподобалося.
— Іди, кажи йому, най приходить. Приходить той панський робітник і каже:
— Казав пан, що прийме тебе. А хлопчина:
— То я йду до пана.
Приходи він до пана, пан його питає:
— Що вмієш?
— Все вмію: і хати класти, і всю столярку робити. Завтра, пане, поїдем у ліс і будем вибирати собі дерево. Аби дурно не псувати ліс, брати лиш то, що треба.
Пан говорить:
— Мудрий ти майстер. Такого мені й треба. Рано повставали. Каже пан слузі:
— Впрягай коні в бричку і поїдем у ліс — будеш вибирати дерево. А той хлопчина взяв паперу і понаписував, що в пана потроєні всі продукти і вода — все. Покидав тоті папірці попід ліжка, аби ніхто не видів, і поїхали в ліс. Той хлопчина говорить:
— Ходім, пане, будем вибирати дерево. Котре я обійму, то буде на платви. У вас руки довші, як у мене. Котре дерево ви обіймете, то буде на підвалини.
Вибрали дерево на платви. Став пан обіймати дерево, котре мали на підвалини. Пан обіймив дерево, а в той момент хлопчина вийняв з кишені шнурок, обмотав пана, прив’язав його до дерева та й каже:
— Це, пане, наша перша зустріч за мої гуси.
І зачав пана бити. Відрахував він йому свої буки, двадцять п’ять. Пан почав кричати. Фірман зачув, що пан кричить, і полетів у другий бік, бо в лісі так віддається звук. А хлопець в той час втік з лісу додому.
Прибігають слуги — пан прив’язаний.
— Пане, за яку кару ви тутка прив’язані? А пан говорить:
— Мене прив’язав хлопець, в якого шендери взяли гуси. Відв’язують його, беруть у бричку і везуть додому. Коли пан приїхав, слуги якраз замітали і понаходили ті папірці. Стали їх читати і панови говорять:
— То все він отруїв, той, що понаписував. Аби ви нічо’ не їли. І пан не їв.
А на другий день той хлопець дістав парик, натяг на голову, дістав лікарське вбрання, взяв собі лікарську сумку і приходить до панської лікарні. Та й питає, що пан робить. А той відповідає:
— Пан нічого не їсть, бо продукти отруєні. Пан слабий,
— Ви йому скажіть, що на другім селі є такий лікар, який пана вилікує, аби приїхав на то друге село.
Пан почув то та й каже:
— Якщо є такий лікар, бігом упрягай коні, їдь і привези його. Фірман привіз того «лікаря», а «лікар» говорить:
— Треба заплатити двіста рублів. Пан говори:
— Дам, лише лікуй.
Витягає двіста рублів, кладе на стіл, «лікар» каже всім слугам вийти з хати. Слуги повиходили, а «лікар» каже:
— Роздягайтеся, пане, і лягайте на ліжко — будем уколи робити. Пан розібрався, ляг на ліжко, а «лікар» витягає шнурок, прив’язує його і віддає йому другу зустріч за гуси» — двадцять п’ять буків. Пан кричить, а він дав йому спирту попід ніс, той заснув і спить. «Лікар» забрав тих двіста рублів, і слуги відвезли його додому. Пан пробудився та й каже:
— То не лікар, то той хлопець, котрого шендери били і гуси забрали. Найдіть його і вбийте.
Один панський слуга каже панови:
— Я його вб’ю. Дайте мені рушницю.
Пан дав йому рушницю, і він пішов до матері хлопця. Та й питає матері, де він. Мати каже:
— Він уже виріс, пішов хліба шукати.
— Якщо його нема, то ви дайте його вбрання.
Мати дала убрання, він то убрання звив і йде дорогою. А у фосі плавають качки. Він стелить вбрання на дорозі і стріляє у то вбрання. А тоді стріляє в качки. Бере тоти побиті качки, з качок кров тече, а він — на то вбрання, на тоти діри ту кров виливає. Потім складає то вбрання, завиває і несе панови. Приніс до пана, розложив та й каже:
— Я його вбив, а вам приніс убрання, щоби ви вірили, що його нема.
Пан з того всього зрадувався. І каже своїм слугам:
— Будем робити забаву.
Скликає панів з інших сіл. Стали пити, бавитися. А той хлопчина перевідується, що робиться з паном, і питається панського слуги, коли пан буде їхати на забаву до другого пана.
— …Аби ти мені сказав. Той каже:
— Добре, я тобі скажу. Завтра він буде їхати тою дорогою, котру ти добре знаєш.
Кличе той хлопчина з собою свого товариша. А на пасовиську паслися коні. Він зловив коня, дав товаришеви і каже:
— Ходім зо мною.
Ідуть вони дорогою і ведуть коня. Дивляться, вже є луг. Каже той хлопчина товаришеви:
— Ти сідай на коня, а я буду за корчем. Якщо буде їхати пан, маєш крикнути: «Третя зустріч за гуси!» Маєш так крикнути і тікати. Тебе на кони ніхто не дожене. Нім панові слуги коні розпряжуть, ти втечеш.
Так вони порадилися і так зробили. Їде пан, а той сидить на кони. Та й як закричить:
— Третя зустріч за гуси! Пан слугам:
— Ловіть його! Біжіть!
Нім тоти коні розпрягли, нім посідали на коні й поїхали доганяти, той уже далеко втік. А хлопець виходить з-за корча і каже:
— Аж тепер буде третя зустріч за гуси.
І почав його бити. І бив, поки не вбив. Вбив і чекає. Приходять слуги.
— Тепер, — каже, — будемо ділитися панським добром. Прийшли на панське подвір’я і стали ділитися тим добром. Поділилися і там жили. Може, й теперка жиють.