Жили собі цап та баран. Одного разу вирішили вони піти в мандри. Взяли пусту торбу й вирушили.
Йшли вони полем, коли дивляться, лежить вовча голова. Підняли вони ту голову та й кинули в торбу. От уже й звечоріло, притомилися вони, захотілося їсти.
Коли дивляться, вдалині горить вогонь. Вирушили побратими на світло. Підходять ближче, аж бачать, вовки кашу варять. Злякалися цап та баран, але виду не подають. А вовки й кажуть:
— О, каша вариться, а м’ясо саме прийшло.
— А звідки ви знаєте, що у нас є м’ясо? — питає цап. — А витягни, баране, оту голову з торби.
Баран достав вовчу голову, а цап каже:
— Ти більшу дістань.
Баран знову дістав ту саму голову. А цап знову:
— Витягай ще більшу.
Вовки злякалися та й повтікали. А цап з бараном поїли каші і полягали спати біля вогнища.