Був цар. І була в нього керниця з молоком. Весь город ходив до царя за молоком. Хто хоче, бере собі казан молока, а воно далі прибуває. Знали про ту керницю й сусідні царі.
Встає цар одного разу — керниця порожня. Хтось забрав усе молоко. На другу ніч ставить цар коло керниці варту. І побачили сторожі, як прилетів до керниці змій, випив усе молоко й полетів. Розказали про те цареві.
Багато ще разів прилітав змій і випивав молоко. А цар усе думає: «Як його зловити?» І надумався. «Наливайте, — каже, — повну керницю горілки. Змій нап’ється, сп’яніє і ми зловимо його».
Так вони й зробили. Змій напився горілки, сп’янів, упав та й лежить коло керниці. Його закували в ланцюги і посадили в залізну кімнату, де на дверях і вікнах — грати. Протверезився змій і побачив, що він зловився.
Сидів там змій місяць. А цар запросив до себе на бал інших царів, щоб похвалитися, яке чудо зловив. Частує цар гостей-царів.
А в царя був малий син. Він грався надворі м’ячем, і м’яч полетів через грати до змія. Просить хлопчик змія:
— Дай м’яч.
— Принеси ключа від цих дверей, то дам тобі м’яча, — каже змій.
Хлопчик приніс ключа, змій дав йому м’яч та відімкнув двері і втік.
Виходить цар із гостями, щоб показати, яке чудо в нього є. Ідуть вони туди, де сидів змій, а кімната відчинена, і змія нема. Сміються царі з господаря: «Обдурив ти нас». Цар подумав: «Це лиш син міг зробити». Викликає його і питає:
— Ти пустив змія?
— Я.
— Нащо?
— Бо він не хотів віддати м’яча. Я дав йому ключ, а він мені — м’яч.
Розсердився цар, що лишився перед гостями в дурнях, і вигнав свого сина світом. «Іди, — каже, — куди хочеш».
Ішов вигнаний царський син, ішов і зайшов у ліс. І здибає його у лісі той змій, котрого він випустив, та й питає:
— Як тато покарав тебе за те, що ти мене пустив?
— Тато вигнав мене і сказав, щоб я ніколи не повертався додому.
— Якщо тато вигнав тебе, то живи у мене, — каже змій. І живе хлопець у змія, як дома. Так він жив, може, п’ять літ, а може, й десять. Якось каже змійові:
— Хочу женитися.
— Тут е цар. Він має дочку, дуже гарну дівчину. Іди і сватай її, — радить змій.
Дав змій хлопцеві царську одежу, і пішов той сватати у царя дочку. Прийшов, а цар питає його:
— Хто ти, чий ти син?
— Я син такого й такого царя. Колись мій тато спіймав змія. Я грався м’ячем, і м’яч залетів до змія. Змій дав мені м’яч, а я йому ключ. І змій утік. За це вигнав мене тато з дому.
— Правильно, — каже цар, — я був тоді в твого батька. А чим підтвердиш, що ти царський син.
— Ось маю на шиї медаль з царською короною.
Подивився цар на ту корону — царська, і погодився віддати за хлопця дочку. Шле його батькові телеграму: «Твій син сватає у мене дочку».
Зрадів цар-батько, бо думав, що хлопець давно пропав. Приїхав він і побачив свого сина.
— Де ти був до цього часу? — питає цар. — У того змія, що я його пустив.
І запросили вони на весілля змія. І хлопець звав його татом. Але змій не погодився, щоб весілля робили царі. Він сказав: «Цей хлопець жив у мене стільки років. Він — мій син, і я роблю весілля».
Зробив змій весілля краще, ніж царі робили. І на цьому казка скінчилася.