По якійсь причині одного молодого цигана засудили на кару смерти через повішення. Зігнали людей на страх покари, установили шибеницю. Судові поклали судовий стіл, щоб прочитати вирок. Підійшов кат. І коли вже все було готове до повішення, секретар зачитав вирок, а суддя встає і питає, яке останнє бажання засудженого. І він побажав собі, щоб його рідний батько йому заграв і заспівав, а він — щоб потанцював перед смертю при цій музиці й співі.
Батько зачав грати на мандоліні й співати: Ромта-дрілла, ромта-дра, Куди рідко, туди вдра! Старий повторював ці слова кілька раз за порядком, а син гуляв гопака під темп тої музики й співу. І придивлявся, де рідше людей. Та кинувся між люди і дав ногам поля. Побігли за ним, але надігнати його ніхто не міг. А він забіг у ліс і вже йшов поволі.
Пройшов циган через кільканадцять сіл і йшов до самої ночі. Та зайшов до хати край села і попросився на ніч. Його прийняли. Дали повечеряти та й постелили на лавці. І коли він лягав на спочинок, то взяв подушку з-під голови і поклав під ноги. Хазяїн здивувався. Що цей циган, дурний чи що? Врешті хазяїн питає:
— Що це ви робите? Нащо ви ноги кладете на подушку, а голову на тверду лавку? Подушка ж під голови належить, а не під ноги.
Та й думає собі хазяїн: «Це певне якийсь дурний». І жалував хазяїн, що прийняв такого до хати. А циган відповідає:
— Ви не думайте, господарю, що я дурний. І показує на свою голову.
— Оця, — каже, — дурна голова най спить на голій дошці. А оці сараки *, — і він показав на ноги, — най сплять на подушці, бо якби не вони, то ця дурна голова була б сьогодні на шибениці.