Бідкалася молодиця, що чоловік її до смерті вбиває. Хто б що порадив, хто б як допоміг. Вхопила гуску й побігла до попа.
— Так і так, батюшко порадьте й допоможіть. Так чоловік б’є! З синців не вилажу.
— Може, ти суперечиш йому?
— Ні й ні! Я таки зроду тиха собі.
— Як же він тебе б’є? Так увійде і починає бити?
— Зразу почне лаяти. Лає, лає, а тоді б’є.
— На ж тобі цю пляшку води. Це називається «тверда вода». Почне чоловік лаяти, набери в рот води і держи. Поки вода в роті — не буде бити.
Прийшла додому, а чоловік уже й лає, де це вона ходить. Жінка води в рот. Він лає, а вона й рада б обізватися — не можна вилити воду.
Чоловік покричав трохи, бачить, що жінка мовчить, замовк і собі. Не бив. Відтоді так і повелося. Як тільки чоловік починає лаятися, вона води в рот і держить. Як не той став чоловік, і не б’є, і не лає. От як «тверда вода» помогла.
Але всьому є кінець. Настав кінець і воді. Не стало води — зразу бійка. Бере жінка гусака і біжить знов до батюшки.
— Помилуйте і пожалуйте! Дайте мені знову тої «твердої води». Поки була вода, тихо та любо було в нас, як святі хату перелетіли. А не стало води, ще лютіший став, як колись.
— Жінко добра! Та ж така сама вода у тебе в діжці. Набери в рот та не лайся, то й чоловік бити не буде.