Помер один бідний чоловік. Приходе його син до попа і просить крізь сльози:
— Поховайте мого тата, будь ласка.
Побачив піп, що хлопець бідний, аж світиться, і нема в нього й гроша за душею, то сердито відповідає:
— За одну тілько поману, хлопче, не поховаю. Кожний порядний чоловік гроші на смерть для себе собирає, щоб за похорон заплатити.
— Та мій тато був порядним чоловіком, глядіть, не даром вони, як вмирали, все своє багатство заповідали вам…
— Мені?! — зрадів піп. — А що це за багатство?
— А тягло…
Почув піп про тягло й аж підскочив від радості. «Це, певне, коні у селян так називаються. Не інакше…»
— Не плач даром, — сказав ніжно піп до хлопця. — за тягло я поховаю твого тата. Як видно, він був хоч і бідний, але дуже порядний чоловік.
Відтак пішов піп, поховав, як годиться, бідного чоловіка на цвинтарі і заходить вже сам додому до хлопця.
— Я за тяглом, — каже.
— Ну і добре, — відповів йому кмітливий парубок і показує на велику люльку, що висіла на стіні, — беріть собі і будете тягнути, скільки вас хватить.