Жили колись у сусідніх селах дві кози – одна біла, друга чорна, і обидві були дуже вперті.
Ось якось вирушили ці кози щипати траву: біла на своєму пасовищі, чорна на своєму.
Увечері, коли сонце стало сідати, кози наїлися досхочу і пішли: біла – у своє село, чорна – у своє. Ішли вони, йшли і зійшлися на вузькій дошці. А ця дошка була перекинута через глибокий струмок.
Не розійтись козам на дошці! Або одній або другій треба поступитися дорогою.
– Гей ти, чорна! Зійди в бік, поступися мені дорогою! – закричала біла коза.
– Ось ще! Буду я тобі дорогою поступатися! – крикнула чорна коза. – Сама мені вступися з дороги!
– Всю ніч простою – не піду!
– До ранку стоятиму, з місця не зрушу!
Довго сперечалися вперті кози. Потім затрясли бородами, застукали копитцями – і почали битися.
Відійшли кожна на три кроки, нахилили голови з гострими рогами та як кинуться одна на одну!
Стукнулися вони лобами, зчепилися рогами та обидві й впали в струмок. Вилізли кози з струмка і повернулися кожна до свого дому мокрі і брудні.