У одного старого було три дочки, всі гарні, але дуже ліниві. Навіть домашню роботу і то робили абияк, сподіваючись одна на другу.
Якось, осінню, старий покликав до себе кравця, щоб пошити старшій дочці шубу.
Працює кравець день, та й сміття в хаті назбиралося. Вранці старша дочка підмела підлогу, зібрала все сміття на купку, а винести не винесла: може, хтось із молодших сестер це зробить!
Після обіду мила підлогу середня сестра. Вона зібрала сміття в той самий кут, а виносити теж не стала: старшій сестрі шубу шиють, а не мені, і якщо старша не винесла — з якого дива я виносити повинна!
Увечері настала черга помити підлогу молодшій сестрі. Вона зробила те саме, що й її старші сестрички — згорнула сміття до загальної купи: завтра якась із старших, може, винесе!
Набралося сміття цілий кут.
А кравець шитиме шиє, а все бачить, усе помічає. І коли одна з дочок почала варити юшку на вечерю і дістала сіль, щоб кинути її в чавунок, кравець встав зі свого місця і каже:
— Дай мені трохи.
Взяв дрібку солі і посипав сміття в кутку.
— Навіщо ж ти його солиш? – Здивувалася дівчина.
— А щоб не скисло, — усміхаючись, відповів кравець і сів на своє місце.
Після цього всі три дочки кинулися виносити сміття з хати.