Жила у окрузі Венсюссель бідна селянська сім’я. Господар помер, і залишилася вдова з купою дітлахів. Недарма кажуть: “У багатія – гроші, у бідняка-діти”. Раніше вони якось перебивалися, а як не стало господаря, – і зовсім зубожіли. Ось якось і каже вдова старшому синові Пелле:
— Сходи, синку, до пастора. Може, він дасть нам щось на бідність.
А пастор у тій окрузі ворогував із поміщиком і ні в чому йому поступатися не хотів. Прийшов Пелле до пастора, а той його питає:
— Ти був у поміщика?
— Був, — відповідає Пелле.
— Ну і що він тобі на бідність дав? А Пелле не будь дурним і скажи:
— Дав мені поміщик жита мішок і окіст свинячий.
— Ось так! – каже пастор. – Ну, так і мені від нього відставати не годиться. —Наказав видати Пелле два мішки жита і два свинячих окости.
Повернувся Пелле додому нагодував маму з дітлахами. Тільки ротів в хаті багато! Скоро всі припаси в них вийшли, і знову настала потреба Пелле за милостинею йти. Прийшов він тепер уже до поміщика, а той питає:
— Ти у пастора був?
— Був, — відповідає Пеллі.
— Ну і що ж тобі той скнара дав? Мабуть дулю з маслом?
— Та ні, — каже Пелле, — дав мені пастор два мішки жита та два свинячих стегна.
— Бач як розщедрився! — здивувався поміщик. — Ну так і ми не гірші за нього. — І наказав видати Пелле чотири мішки жита та чотири свинячих стегна.
Хоч і надовго вистачило їм тепер їжі, а все ж і ці запаси закінчилися. Тоді Пелле каже матері:
— Набридло мені, матінко, ходити жебрати. Та й не діло це.
Піду я краще у світ шукати щастя. Може й господарем стану. Тебе на старості пригрію, братів та сестер в люди виведу.
Напекла йому вдова коржів, закинув він на спину торбинку, взяв у руки палицю і рушив у дорогу. Ішов він лісом цілий день, а надвечір зголоднів і сів на пеньок перекусити. Раптом бачить – йде стежкою старенька з журавлиною. Підійшла вона до нього ближче і каже:
— Вечір добрий, хлопче! Чи не даси й мені чогось на вечерю?
— Як не дати, — відповідає Пелле, — сідай, бабусю, все, що є, навпіл розділимо.
Ось вечеряють вони, а стара його розпитує:
— Чи далеко йдеш, синку? Куди прямуєш?
—Іду світом, щастя шукаю, — каже Пелле. — Удома в мене мати та сестрички з братиками голодні сидять. А зараз треба кудись на нічліг проситися. Справа до ночі!
— Бачу я, серце в тебе добре, — каже йому старенька. — За матір’ю та дітьми душа в тебе болить, зі мною останнім шматком поділився. І тому не доведеться тобі далеко за щастям ходити. Як вийдеш із лісу, звернеш на дорогу, попоросись в перший будинок по ліву руку. Тільки перед тим, як увійти, знайди під дверима сірий камінчик і поклади його собі в кишеню. А увійдеш — старайся господарям за зло ласкою відплатити. Що б вони тобі не говорили, ти відповідай: “Дякую” — і тільки! А як повлягаються всі спати, проберись тихенько до печі, розсунь золу та й сховай камінчик у жар.
—Дякую тобі, бабусю, — каже Пелле. — Все зроблю, як ти веліла.
Вийшов він із лісу, звернув на дорогу і побачив по ліву руку великий червоний будинок. Вийшов він на ганок, підняв з-під дверей сірий камінчик, засунув його в кишеню і постукав.
А в цьому будинку жив багатий селянин із дружиною. І до того були вони жадібні та скупі, що просто біда. Снігу узимку не випросиш. А щоб притулити чи нагодувати перехожого — то це ні-ні! І була у багатіїв донька на виданні. Дівчина гарна, кмітлива і всьому батьковому добру спадкоємиця.
Ось увійшов Пелле в світлицю до багатіїв і бачить: господиня біля печі вечерю готує. Вклонився їй Пелле і просить:
— Добрий вечір, хазяйко, чи можна в тебе переночувати?
— Ще чого! — Закричала господиня. — Багато вас тут лазить! Іди, звідки прийшов!
— Дякую на доброму слові! — відповів Пелле.
— Та ти ніяк глухий! — знову закричала господиня. — Я кажу, забирайся геть звідси!
— Дякую на доброму слові, — вдруге відповідає Пелле. Сів він на лавку і торбинку на підлогу кинув.
Хазяйка тільки руками розвела. Не силою ж хлопця з дому витягати!
Приготувала господиня вечерю, а тут і чоловік прийшов. Побачив він Пелле і запитує у дружини:
— Це що за хлопець?
— А хто його знає, – каже господиня. — Чи глухий, чи дурний. Я йому кажу: “Забирайся звідси”, а він мені: “Дякую на доброму слові”.
Поставила господиня на стіл і каже чоловікові:
— Сідай вечеряти, а що не доїш, я на сніданок приховаю.
А Пелле швиденько до столу підсів і каже:
— Дякую тобі, господине! — Поклав він собі і каші, і масла, і м’яса — і давай за обидві щоки наминати.
Господар із господинею тільки очі витріщили. Повечеряли всі, господиня ліжко застелила і каже чоловікові:
— Іди лягай спати.
А Пелле замість нього відповідає:
— Дякую! — Роздягнувся швиденько і ліг. Господарі і озирнутися не встигли, а він уже хропе. Що тут робитимеш? Довелося їм цієї ночі на підлозі лягати. Почекав Пелле, а коли всі заснули, підкрався до печі, розсунув золу і сховав камінчик у жар.
Вранці хазяйська донька перша прокинулася. Так уже в них було заведено, що вона раніше за всіх вставала, вогонь у печіі розводила і варила каву. Взяла вона коцюбу, відсунула золу і поклала хмиз на вугілля. Чекає-чекає, а вогонь усе не спалахне. Встала тоді дівчина на коліна, набрала повітря, надула щоки і хотіла полум’я роздмухати. Тільки раптом, сама не знає як, заволала сили:
— Вау-вау-вау-вау!
Вогонь їй ніяк не вдається роздмухати, і крик не вгамувати. Залилася дівчина сльозами, плаче і повторює: “Вау-вау-вау-вау!..”
Прокинулася мати і питає:
— Що це з тобою?
— Вау-вау… — схлипує дівчина, – вогонь… вау-вау… не спалахує!.. Вау-вау-вау-вау…
— Ну, що за біда – вогонь не спалахує, — каже мати. — Навіщо так убиватися?
Схопилася господиня з підлоги, взяла коцюбу, поворушила вугілля і хотіла на нього подути. Тільки раптом як закричить сама:
—Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..
Тут уже мати з дочкою у два голоси завили. Прокинувся батько і питає:
—Ви що, подуріли? Чого це ви так розшумілися? А мати з дочкою кричать:
—Вау-вау-вау-вау-вау!
Підвівся господар і бачить, що вони вогонь у печі розвести не можуть.
— Правду кажуть люди, що у баби волосся довге, а розум короткий, — каже він, — через таку дурницю крик здійняли!
Взяв хазяїн коцюбу, згорнув вугілля і хотів було подути на нього. Тільки раптом як заволає щосили:
—Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..
І стали тут вони всі троє голосити: “Вау-вау-вау-вау!..” Послав тоді господар доньку за паламарем. Нехай, прийде швидше та прочитає над піччю молитву. Туди, мабуть, нечистий заліз.
Кинулася дівчина з усіх ніг до паламаря. Прибігла і каже:
— Вау-вау-вау… кланяється вам тато… вау-вау… і матінка… вау… вау… і просять прийти… вау-вау… молитву над піччю прочитати … вау-вау… вона у нас… вау-вау… заворожена… вау-вау-вау-вау-вау-вау! Зрозумів паламар, що з дівчиною недобре, і помчав слідом за нею до хати. Прибіг і бачить: тупцюють господарі біля печі і щосили кричать-надриваються: “Вау вау-вау-вау-вау-вау-вау…”
Взяв паламар коцюбу, щоб піч перехрестити і нечистого прогнати, доторкнувся до вугілля і теж завів:
—Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..
Послали тоді дівчину за пастором. Прибігла він до нього і каже:
— Вау-вау-вау… нечистий… вау-вау… в піч забрався… вау-вау… і на всіх порчу напустив… вау-вау… і на тата. . вау-вау… і на матінку… вау-вау… і на паламаря… вау-вау…
Прочитайте, ваша преподобність… вау-вау… молитву над піччю…. вау-вау-вау-вау.
Начепив пастор на ніс окуляри, взяв під пахву молитовник і пішов слідом за дівчиною. Прийшов він до хати багатія і бачить: топчуться всі біля печі, репетують навперебій: “Вау-вау”, а вогонь все не спалахує.
Взяв пастор коцюбу, торкнувся нею до вугілля. Розкриває він молитовник, а в нього замість “отче наш” одне виходить: – Вау-вау-вау-вау-вау…
Тут господар зовсім від страху голову втратив. Пообіцяв він, що тому, хто його будинок від прокляття позбавить, віддасть він за жінку єдину доньку і все добро після смерті.
А Пелле вже давно прокинувся і весь цей переполох бачив. Тут він зрозумів, що прийшов час йому втрутитися. Схопився з ліжка, витягнув камінчик з печі і викинув його за двері. А сам до господарів повернувся і каже,
— Дякую вам, люди добрі, що берете мене в зяті.
Тут з усіх чари спали разом, і почали вони Пелле обіймати і кричати:
—Дякую, дякую тобі!
Хочеш не хочеш, довелося багатію свою дочку за Пелле заміж віддати. Пастор їх на радостях задарма повінчав, а паламар для них задарма псалми співав. Незабаром багач із дружиною померли, і став Пелле в садибі повним господарем. Перевіз він до себе матір із сестричками та братиками, і зажили вони всі разом приспівуючи. Так і знайшов Пелле своє щастя. Дружина у Пелле, на щастя, не в батька з матір’ю вдалася. Була вона жінка добра і господиня привітна. А Пелле завжди пам’ятав, як важко йому замолоду доводилося. І тому кожен, хто проходив повз їхній будинок, завжди знаходив у них місце біля вогню, вечерю та притулок на ніч.