Було двоє бідних людей. Мали вони одного сина. Усі гроші, що мали, давали синови, щоб він учився. Пройшло сім років, і він приходить додому. А батько питається: — На що ти, синку, вивчився? Він не хотів казати, бо йому було стидно. А як сказав, що він вивчився на злодія, то батьки його прогнали.
Він пішов на ярмарок, а там оден багатий пан купував бика. Злодій купив чоботи і дивився за тим паном, що він робить. Той купив бика і гнав його додому через ліс. А злодій пробіг наперед і кинув оден чобіт. Надходить пан з биком, побачив той чобіт і подумав: «Що мені з одного чобота?» І той чобіт не брав.
Пан уже далеко пройшов з биком, а злодій кинув на дорогу другого чобота. Приходить пан, побачив чобіт і подумав: «Який я дурень! Чого я не взяв той перший чобіт?» Прив’язує бика до корча і йде по перший чобіт. Злодій узяв бика, затягнув у млаку і перерізав бикови шию. А сам сховався.
Надходить пан, побачив бика у млаці, роззув свої чоботи і тоти чоботи, що приніс, поставив їх. Розгорнув плащ і пішов тягнути бика. А злодій то все забрав і пішов у село. Ходить він по селі і проситься на ніч у одного жида. Злодій йому заплатив, і жид його пустив до другої кімнати спати. Злодій повісив коло себе плащ, положив сумку і ляг спати.
А оден сільський злодій довідався, що до жида пішов ночувати пан, і попросився й собі до жида на ніч. І пішов спатки до тої самої кімнати, де той спав, що сім років учився на злодія. Подивився, що той спить, підходить д’ньому і бере плащ. А той злодій, що сім років учився, хап його за руку. І питається:
— Що ти за оден?
— Я сільський злодій, — відповідає той.
— А я сім років учився на злодія. Тепер ми будем товаришувати. Підем до цісаря красти гроші.
Пішли вони до цісаря, розібрали мур до комори. Говорить вчений злодій:
— Я полізу перший.
Він поліз і набрав з цісаревої каси два мішки грошей.
— Тепер будем мати чим жити.
У якийсь час пішов цісар до комори, подивився, а грошей немає. Тоді він пішов до ворожки і розповів, що в него сталося. Ворожка говорить:
— Ти возьми постав залізко, щоб його злапало. Він за рік прийде ще раз.
Доходить рік, приходять оба злодії знову до цісаря красти гроші. Той, що сім років учився, говорить:
— Тепер ти маєш іти по гроші.
Сільський злодій поліз, і його то залізко хопило. Почав він кричати. А вчений злодій заліз, зарізав його, набрав мішок грошей і пішов.
Прийшов цісар до комори, дивиться, лежить мертвий чоловік. Пішов цісар до ворожки і говорить:
— Ти мене добре порадила. Злодій є, але неживий. Ворожка каже:
— То якийсь дуже хитрий злодій. Їх, — каже, — було два. Візьми мертвого, повісь скраю базару на стовп і постав сторожу. Прийде якась рідня і буде за ним плакати. І нехай сторожа ту рідню злапає, — порадила ворожка.
А злодій пішов до матері того зарізаного і розказав:
— Ваш син висить коло базару. Би не плакали там за ним, бо вас злапають.
Мати почала дуже плакати. І радиться його, що робити, щоб увиділа сина. Він її порадив:
— Накупи тарілок, горнят і неси. Перед самим повішеним сином упадеш і поб’єш їх і будеш плакати. А як тебе хоплять, скажеш: «Служила-м у пана цілий рік, заробила-м і все-м побила».
Вона так зробила, а вони її злапали.
— Чого ти плачеш?
— За весь рік, що-м робила, ото побила!
І вони її пустили. Зачала вона просити вченого злодія, щоб він здоймив її сина, щоб на него люди не дивилися. Тоді він набрав із церкви тих чорних опаратів, що ксьондзи вбираються. Та пішов і д’тим сторожам і дав їм горівки. Вони напилися й заснули. А він їх убрав у ті чорні опарати, мертвого здоймив і поховав.
Приходить цісар — трупа нема, а тоти всі в чорнім лежать і сплять. Пішов цісар знов до ворожки. І говорить:
— Ти мене добре порадила, і я так зробив. І трупа нема, а сторожі повбиралися в ксьондзове вбрання і сплять.
Ворожка радить, щоб він зробив у себе велику гостину та всіх покликав. І злодій прийде на ту гостину. Скажеш, би гості йшли спати в другу кімнату. І насиплеш там на підлогу золота…
Цісар усіх покликав, і той злодій прийшов, що йому задарма наїстися! По гостині цісар каже:
— Додому не йдіть, будете спати в мене. Ще завтра поправимо.
Посипав цісар підлогу золотом, і пішли всі спати. А ворожка сказала йому, що золото причепиться до злодієвої підошви, а більше ні до чого не причепиться. Заходить цісар рано, дивиться на взуття гостей — до одної підошви причепилося золото. Значить, це злодій. Цар відрізав ту підошву і пішов показувати ворожці. А злодій устав, повідрізував підошви багатьом гостям і ляг у інше місце.
Ворожка каже цісареви:
— То злодій. Ти його злапай.
Цісар приходить, а підошви повідрізувані у багатьох. І не знає, до кого братися. Пішов знову до ворожки, а ворожка йому:
— Я тобі нічого більше не пораджу, бо то є учений злодій. Маєш доньку, віддай за него, і вони будуть добре жити.
І цісар оголосив, щоби злодій явився і оженився з його донькою. Злодій прийшов та й оженився з донькою цісаря. І добре жиють.