Господар дістав десь вербовий паросток і посадив у себе в саду. Це була верба рідкісної породи. Хазяїн берег паросток, сам поливав його щодня. Але ось господареві довелося на тиждень поїхати в інше місто. Він покликав слугу і наказав
— Дивись добре за паростком: поливай його щодня, а головне — дивись, щоб сусідські діти не висмикнули його й не затоптали.
— Добре,— відповів слуга,— хай господар не переймається.
Хазяїн поїхав. Через тиждень він повернувся і пішов подивитись у сад. Росток був на місці, тільки зовсім зів’ялий.
— Ти, мабуть, не поливав його? — сердито спитав господар.
– Ні, я поливав його, як ви сказали. Я дивився за ним, очей з нього не спускав,— відповів слуга.— Зранку я виходив на балкон і до самого вечора дивився на паросток. А коли ставало темно, я висмикував його, забирав у будинок і замикав у ящик.