Почалася зима. Всі сиділи по своїх домівках. Зима вкрила своїми шубками всі будинки, дерева, кущі. На околиці лісу стояв гарний-прегарний замок, в якому жила маленька вередлива принцеса. Коли настала зима, їй стало сумно. І вона почала розважатися. То знущалася зі своїх слуг, то влаштовувала свята на свою честь.
Одного зимового ранку їй забажалося йти до лісу по ялинку. Бо не за горами був Новий рік. Вони запрягли найгарніші сани і поїхали. Там маленька бешкетниця почала бавитися. Вона зламала годівницю, налякала зайчика і пхнула свою помічницю.
Вони знайшли найгарнішу ялинку, зрубали і відвезли до палацу. Коли перед Новим роком до маленьких слухняних діток приходить Святий Миколай, він приносить подарунки. Тому принцеса дуже чекала Миколая. Але, прокинувшись, вона нічого не знайшла під подушкою. Принцеса почала гірко плакати, і раптом з’явився сам Миколай. Вона злякалася, але потім заспокоїлася і почала уважно його слухати. Він почав розповідати їй казки, розмовляти з нею. А потім вона дуже засмученим поглядом подивилася на нього. Він спитав:
— Чому ти засмутилася, принцесо?
— Мені соромно.
— За що?
— Бо я погана, вередлива, мене ніхто не любить.
— Ні, моя маленька! Тебе люблять, але ти цього не помічаєш. Будь до всіх добрішою і побачиш.
— Вибачте мені, будь ласка!
— Звісно, моя люба.
І вони попрощалися. Святий Миколай пішов. А маленька принцеса ніколи нікого більше не ображала і була доброю, скромною дівчинкою.