Ішов солдат з армії. Ішов він довго, і зробилася ніч. Проситься солдат на ніч до одного хазяїна. Хазяїн каже:
— Прийму вас, але на опасані. Там мете спати на сіні, бо в мене жінка слаба. Солдат спав, а хазяїнова жінка вродила тої ночі дівчинку. А солдатові сниться: «Оце буде твоя жінка». Він собі думає: «Ні, не буде вона моєю жінкою. Я цю дитину вб’ю».
Рано пішов чоловік у стайню обходити худобу, а солдат вбігає до хати, бере ту дитину і настромлює у плоті на кіл. «Не будеш моя жінка!» Хазяїн у стайні чує — дитина пищить. Солдат утік, а хазяїн вийшов — дитина на колі. Хапає чоловік дитину з кола і йде з нею в лікарню. І вилікували її, і росте вона собі. А солдат прибув додому і парубочить. Каже йому мати:
— Женися. А він:
— Ні.
Не підходить йому ніяка женячка. А та дівчина вже має шістнадцять років.
Каже той старий парубок батькам:
— Я поїду на базар.
Приїхав, а на базарі така файна дівчина! Та й так вона йому сподобалася. Але відки вона? «Запитаю її», — думає солдат. За нею він очі пасе. Підходить до неї й питає, відки вона. І вона сказала йому.
Приїхав парубок додому і каже:
— Я маю до тої дівчини поїхати.
І поїхав. Приїхав до того села, відпитався, зайшов до хати. Ще більше сподобалася йому дівчина. Сватає він її, і вона погоджується за нього йти, хоч він старий, а вона молода. Така доля.
Поженилися вони собі, зробили весілля. Привіз він собі княгиню додому. Вона йому розказує:
— Чоловіче, я мала вже не жити. Тато розказував таке: як я ся родила, то в той вечір він приймав на ніч солдата. А рано той солдат, — каже, — забігає до хати, вхопив мене, виніс надвір і на кіл настромив. І втік. А тато взяв мене, заніс у лікарню, і мене вилікували.
А чоловік каже:
— Це був я. Я хотів тебе убити, бо не хотів тебе брати. Не хотів так довго ждати, доки ти виростеш. А мені ся снило, що я тебе маю брати.
— То це ти був?
Здивувалася жінка, але нічого більше не сказала, бо така доля.