Відьмак і місяць

Жив собі відьмак. Голова у нього була величезна, схожа на вовчу, на лапах довжезні кігті. Він кігтями зірки з неба чіпляв, вони тухли і наставала темінь. Якось побачив селянин, що діється, підказав місяцю. Круглий місяць вибіг на небо, закружляв над відьмаком — не дає зірки тушити. Розсердився відьмак, відкусив кусок місяця і проковтнув. Але той у животі став пекти, що й дітись нікуди. Жалібно завив відьмак, побіг у ставок, шубовснув, щоб прохолодитись. Але воно не помогло; тоді виплюнув у воду місячне сяйво, йому відразу й полегшало. Те сяйво по воді розлилося, а вода засвітилася.