Сталося це давним-давно, коли видра та кішка ще були нерозлучними друзями. Видра ловила для кішки рибу, кішка була їй за це дуже вдячна, і вони обоє любили один одного.
У ті давні часи видра ще не називалася видрою, а кішка – кішкою: всі звірі тоді ще ходили без імен.
Якось видра та кішка вирішили придумати собі імена. Кішка сказала:
— Ми так давно дружимо, а навіть не знаємо, як звати одне одного. Раптом нас запитають, як звати тебе чи мене, а ми не зможемо нічого відповісти, і тоді інші вигадають нам імена, які можуть виявитися негарними. Давай, поки не пізно, назвемося якось. Ти даси ім’я мені, а я тобі.
Видра охоче погодилася:
— Я постараюсь придумати тобі дуже — це гарне ім’я, — сказала вона, — і щоб у ньому обов’язково були звуки, які ти вимовляєш, коли розмовляєш.
Небагато подумавши, видра запропонувала:
— Хочеш, я зватиму тебе Мйє?
– О! Яке гарне ім’я! – вигукнула кішка. – З сьогоднішнього дня зови мене тільки Мйє, – і додала: – А я теж вигадала тобі ім’я, і воно тобі дуже підходить. Коротке, звучне і легко вимовляється. Я зватиму тебе Боун.
Але ім’я Боун видрі не сподобалося. Воно здалося їй надто простим і немилозвучним. Вона попросила кішку не називати її так, а придумати інше ім’я. Кішка образилася і заперечила, що це проти домовленості. Адже вона, кішка, не вередувала, а одразу погодилася на ім’я Мйє. Тому й видрі відмовлятися від доброго імені Боун просто негарно та не по-дружньому.
З того часу, зустрічаючи видру, кішка ще здалеку кричала: «Здрастуйте, Боуне! Чи здорова ти, Боуне? Чи багато риби наловила? А у видри щоразу, коли вона чула своє нове ім’я, навіть серце стискалося.
І ось одного разу видра вирішила звернутися до наймогутнішої у світі істоти, щоб вона допомогла їй позбутися негарного імені. Вона пішла до володаря сонця і сказала йому:
– О пане! Ти наймогутніший у світі – допоможи мені! Кішка назвала мене ім’ям Боун і тепер, коли зустрічає, завжди каже мені: “Привіт, Боуне”. Незабаром про це всі дізнаються і теж почнуть звати мене Боун. Зроби так, щоб кішка не називала мене цим іменем.
Подумав володар сонця і відповів:
— Бачиш, я не наймогутніший у світі: володар хмар могутніший за мене. Він, коли хоче, закриває моє обличчя від людей і не пропускає тепло, яке я посилаю на землю. Тож попроси його.
Пішла видра до володаря хмар і поскаржилась йому:
– О пане! Ти наймогутніший у світі. Допоможи мені позбутися некрасивого імені, яке вигадала для мене кішка.
Але король хмар відмовився допомогти видрі:
— Є на світі володар ще могутніший за мене — це володар вітру. Адже він жене мої хмари, куди хоче. Йди до нього.
Довго йшла видра. Нарешті прийшла до володаря вітру. Повторила вона йому все, що вже говорила повелителям сонця і хмар, – про кішку, про ім’я Боун і про те, як хотіла б цього імені позбутися. А володар вітру відповів:
— Хоч я й можу гнати хмари куди хочу, але ніколи, навіть найсильнішими поривами, мені не вдавалося зруйнувати мурашник, збудований мурахами. Іди до мурах: по-моєму, це вони наймогутніші істоти на світі.
Працьовиті мурахи вислухали прохання видри і відповіли:
— Вітер сказав правду — він не може зруйнувати наш мурашник. Проте дуже легко це робить буйвол своїми копитами. Мабуть, він і є наймогутнішим у світі.
Буйвол у відповідь на прохання видри поскаржився на мотузку: вона, мовляв, сильніша за нього, бо може повести його куди завгодно.
Мотузка ж сказала, що, хоч вона і водить буйвола куди завгодно, все ж вона слабша за мишу: миша легко перегризає зубами її волокна.
Видра вже втомилася, але вирішила будь-що довести справу до кінця. Вона звернулася до миші і поскаржилася на кішку. Але у відповідь почула, що сильнішого за кішку на світі звіра немає і що навіть сама миша ховається в нору, побачивши кішку.
Засмутилася видра, повернулася додому. Не просила вона більше кішку придумати їй нове ім’я. І рибу для кішки ловити більше не стала. А кішка довго ще, зголоднівши, приходила на берег і кликала: «Боуне, привіт, де ж ти, Боуне?» Але ніколи видра, якій кішка дала таке негарне ім’я, не з’являлася на її заклик.