Одного янкі доля якось занесла у Новий Лондон.
Він приїхав туди дощовим осіннім вечором і вирішив зайти погрітися у шинок. Однак біля вогнища, що затишно палало в каміні, не було жодного вільного місця. Так і мало бути в холодний осінній вечір. Само собою, нікому й в голову не прийшло поступитися йому місцем, або хоча б посунутися.
Тоді втомлений янкі покликав господаря і попросив нагодувати його коня, а саме: приготувати свіжих устриць, та побільше! Це прохання йому довелося повторити двічі, ні, тричі, поки господар, нарешті, зрозумів, що ж вимагає від нього новий гість. І негайно кинувся виконувати прохання. Він сам особисто відніс тарілку свіжих устриць коневі свого гостя. Слідом за господарем потягнулися й усі інші його постояльці, які покинули теплі затишні місця біля палаючого вогнища, тільки щоб задовільнити свою цікавість і подивитися, як кінь буде їсти устриці.
Незабаром господар повернувся до янкі, який сидів тепер у глибокому затишному кріслі, що стояв у самому теплому місці біля вогню, і заявив йому, що кінь відмовився їсти устриці.
– Бідна, дурна тварина! – зітхнув янкі. – Не розуміє радостей життя. Що ж, принесіть їх мені! Побачите, як я з ними розправлюся.
Так, янкі завжди знайде вихід з положення.