Колись давно в одному далекому селі жив господар з дружиною і маленьким сином. Якось, ідучи надвечір додому, селянин побачив невелику ласочку. Взяв її з собою, приніс до хати, а жінці сказав:
«Нашому хлопчику буде гарно гратися з цією ласкою».
За кілька місяців маленька ласка виросла і стала дорослою ласицею, а син селянина все ще залишався малюком.
Одного дня господиня вирішила піти на базар чогось купити. Вона нагодувала свого малого і приспала його в колисці. Потім мовила до чоловіка:
«Я йду на базар. Наш син спить, доглянь його. Я не хочу, аби він залишився сам з ласкою».
«Не бійся, – відказав селянин, – ця тварина добра і не чіпатиме нашого синочка».
Мати пішла, а батько, втративши терпець від байдикування, вийшов із хати перекинутися кількома словами з приятелями. Не минуло й години, як дружина повернулася з повним кошиком їжі. Раптом перед дверима вона вгледіла ласицю – писочок і лапи в неї були всі в крові. Молодиця скрикнула, вперіщила звіра по голові повним кошиком харчів і заголосила:
«Божечку! Вона вбила мого сина!»
Жінка миттю опинилася в кімнаті, але зі здивуванням побачила, що її синочок спить у колисці, а рештки пошматованої чорної змії лежать під його ліжечком.
Аж тепер господиня зрозуміла, що трапилося. Ласка врятувала життя її хлопчику і вбила чорного гада.
Мати взяла дитину на руки і кинулася до ласиці зі словами:
«Ти – найкраща ласочка у світі! Ти оборонила мого сина!»
Але ласка була мертвою. Жінка почала лити сльози, та марно. Вона не змогла повернути до життя ласку.