В давні часи жили в одному селі чоловік із жінкою. Була у них дочка краси надзвичайної. Славилася дівчина на всю округу своїм рукоділлям. З усіх навколишніх сіл сваталися до неї хлопці. Тільки дівчина заміж не поспішала і цілими днями за роботою просиджувала.
Якось сиділа вона біля вікна —візерунок гарний вишивала.
Раптом ні з того, ні з цього дрімота на неї напала. Закрила красуня очі, і сниться їй, ніби йде їй назустріч гарний юнак і посміхається. Ішов-йшов, а як підійшов – зник. Тут дівчина і прокинулась. Здивувалася вона своєму сну, та й забула про нього. Тільки наступного дня знову охопила її дрімота і знову наснився їй гарний юнак. І на третій день те саме. До серця припав він красуні – стала вона сон свій з радістю чекати.
Помітили батьки недобре і запитують:
— Скажи, дочко, чому ти так повільно вишивати стала? Як не подивимося — ти спиш!
Довелося дівчині розповісти і про дрімоту, і про юнака.
«Мабуть, не простий це хлопець. Потрібно дізнатися, звідки він приходить і куди зникає»,— подумали батьки.
Прийшли вони зранку до дочки і кажуть:
— Візьми голку товстішу і нитку довшу, як той невідомий молодик з’явиться, встроми йому голку в чоло. Так ми дізнаємось, куди він зникає.
Взялася дівчина за роботу, а поруч голку з довгою ниткою поклала, як батьки звеліли. Відчуває, знову дрімота до неї підбиратися стала. «Тільки б не заснути,—
думає,— щоб голку встромити встигнути». Бачить – йде їй назустріч юнак, ласкаво дивиться. Підняла красуня руку та з усієї сили голку йому в чоло і тицьнула.
Зойкнув юнак, руками обличчя закрив, а потім раптом перетворився на цівку диму і зник, ніби й не приходив зовсім.
Прокинулася дівчина, з кімнати вибігла і батькам про все розповіла.
«Ну от і добре,— зраділи батьки.— Настав кінець. твоїм мукам. Тепер ми напевно дізнаємося, звідки цей непроханий гість приходить». Взялися вони за кінець нитки та пішли юнака шукати. Вийшли з дому, до краю села дійшли, а нитка все тягнеться, кінця їй не видно. Повела вона їх у ліс та біля великого дуба зупинила.
«Дивно все це,— здивувалися батьки дівчини,— не видно поблизу людського житла. Може, дух лісовий нашу дочку відвідував?»
Підійшли вони до дуба ближче, дивляться — а біля самого коріння велика яма. Зазирнули вони в неї, та так і обомліли. Лежить у ямі величезний змій, а з його чола доньчина голка стирчить.
«Не гнівайтесь на мене,— промовив змій,— що дрімоту на дочку вашу наводив. Дуже вона мені сподобалася. Хочу її за дружину взяти. А вигляду мого страшного нехай не боїться, я господар цих лісів, але перед нею буду з’являтися тільки в людській подобі».
Кажуть, що вийшла дівчина – вишивальниця заміж за змія і жили вони довго та щасливо. А під старим дубом храм збудували. Він, кажуть, досі там стоїть