Були собі дід та баба. От і насіяв собі дід житця. Баба йому і говорить:
— Піди одвідай, діду, житця, поскуби вітрика за чуприну, щоб не валяв жита.
Пішов дід, стрів вітрика і каже:
— Нащо ти, вітрику, моє житце позамітав?
— Ні, не я!
— Ні, ти!
— Ну, як я, на ж тобі скриньку, прийдеш додому, то скажи: «Одчинись, скринько!»
Прийшов дід додому і сказав:
— Одчинись!
Вона одчинилась, і там всього добра повно. От баба і знов каже:
— Піди, діду, житця провідай, вітра за чуприну подери!
От дід знов пішов і прийшов до жита. Жито повалене. Дід повернувся додому і стрів вітра. Й каже:
— Вітрику, нащо ти моє житце поваляв?
Ну, тепер вітер і каже:
— Не я!
— Ні, ти!
— Ну, як я, на ж тобі коробочку, і скажеш: «Кіки з коробочки!»
От дід пішов, не витерпів на дорозі і сказав:
— Кіки з коробочки!
Кіки вилізли і давай діда лупить. Дід сказав:
— Кіки в коробочку!
Вони й поховалися. От дід прийшов додому і каже:
— Кажи, бабо: «Кіки з коробочки!»
Баба сказала, кіки вилізли з коробочки і давай лупить бабу. Так і провчив вітрик діда з бабою.