В маленькому будиночку біля річки жили-були дідусь і бабуся. Було в них добра — дві корови, чотири курки, півень, кішка та пара кошенят.
Дідусь доглядав за коровами, півень — за курми, кішка стежила, щоб миша не залізла в буфет, а бабуся сиділа біля вогню і пряла шерсть на своїй ручній прядці. Нерідко кошенята, пустуючи, намагалися вчепитися у стареньке веретено, але вона суворо кричала на них: «Киш! Киш звідси! — і вони знову утікали бавитися один з одним.
Заманулося якось старенькій, дідуся свого вівсяними коржиками пригостити. Спекла вона два коржики і поставила на стіл щоб охолонули. Увійшов дідусь, присів до столу, узяв один коржик, розламав — і до рота. Побачив це другий коржик, та як пуститься навтьоки! Бабуся з прядкою і веретеном – за ним, та де вже там!
Біг, біг коржик щодуху і прибіг до великого гарного будинку під солом’яним дахом. Влітає у двері, а там троє кравців на лавці сидять працюють. Побачили коржик, схопилися та за господиню поховалися. А господиня біля плити сковорідку шкребе.
— Чого ви злякалися? — Каже. — Це ж вівсяний коржик. Хапайте його швидше: кожному дам по шматочку з молоком.
Тут господиня зі сковорідкою, кравець з праскою та два підмайстри, один із ножицями, другий із голкою, — усі кинулися ловити коржик. Ухилився він від них, стрибнув за піч. Хотів один підмайстер ножицями його штрикнути, та впав у попіл. Кравець кинув у нього праскою, а господиня — сковорідкою, та все мимо.
Вискочив коржик за двері — і бігти. Біг, біг, бачить, халупка біля дороги, він у двері, а там ткач сидить біля свого верстата, а дружина його пряжу мотає.
—Тібі! — каже ткач. — Подивися, що там таке?
— Вівсяний коржик, — відповідає дружина.
— Вчасно він завітав: каша сьогодні була рідкувата. Хапай його, жінко!
— Це не так просто! — Відповідає дружина. — Дуже він спритний! Лови його сам, Віллі!
Але коржик уже вискочив за двері і пустився бігти як божевільний. У гору та під гору — прибіг до маленького чистенького будиночка, а в ньому сидить чистенька господиня, масло збиває.
— Іди, іди сюди, мій любий! – Запрошує. — Масло вже є, ти вчасно прийшов.
Коржик давай від неї ухилятися туди-сюди, а господиня за ним скаче сюди-туди — ледь маслобійку не перекинула, ледве притримати встигла. А коржик — за двері та стрімголов униз схилом, до річки. Забіг до млина, а там мірошник борошно через сито просіює.
— Оце так! — Каже. — Коржики розгулюють самі по собі. Це добра прикмета. Вівсяні коржики я поважаю, особливо з сиром. Іди сюди, миленький, так і бути, влаштую тебе на нічліг.
Але коржику зовсім не хотілося ночувати у веселого мірошника. Він обернувся — і бігти. А мірошник тільки рукою махнув — мовляв, іди собі лісом!
Забіг коржик до кузні. А там коваль біля ковадла стоїть і цвяхи кує.
— Оце гість у мене! — каже коваль. — Добре було б скуштувати такого хрумкого вівсяного коржика!
Почув коржик, перелякався і кинувся бігти без пам’яті, а коваль услід йому молоток кинув. Добре, що не поцілив.
Біг, біг коржик і прибіг до низенького будиночка, біля якого лежала велика купа торфу. Прошмигнув у двері, а там селянин топорище стругає, а господиня льон розчісує.
— Дивись, Дженні, коржик! – каже господар, половинка мені.
— А мені, друга половинка! Кидай у нього топорищем, Джоне.
Але коржик ухилився від топорища.
— Ага! — вигукнула господиня і жбурнула в нього чесалку.
Але коржик виявився спритнішим. Вискочив він за двері, добіг до сусідньої хати, а там господар сидить, плете з коноплі мотузки для корів, а дружина його біля вогнища юшку варить.
— Гей, Джок! — каже дружина. — Ти все просиш спекти тобі коржик. Один вже в тебе за спиною. Хапай його, не будь роззявою!
— Та де він?
— Он там! Хапай швидше!
Джок — за коржом, а той — під лавку. Джок зашпортався та розтягнувся, а коржик – до дверей. Господиня жбурнула ополоником, та вже було пізно. Вискочив коржик за поріг і через кущі, через канави — до наступного будинку. А там родина сідає до вечері, господиня по тарілках кашу розкладає.
— Дивіться, коржик погрітися зайшов!
— Зачиніть двері, — кричить господар. — Зараз ми його зловимо.
Почув це коржик — і навтьоки. Тільки ложки йому навздогін полетіли, та ще господарський капелюх. Прибіг він до другого будинку, а там уже спати лягають.
— Це що таке? – здивувався господар.
— Коржик, — відповідає дружина.
— Я з’їв би половинку.
— А мені б хоч шматочок!
— Лови його, лови!
Господар прицілився і мало не накрив коржика курткою.
Та той все-таки ухилився — і бігти, а за ним господар без штанів. Ну і славна ж вийшла гонитва по кущах та по купинах! Нарешті господар відстав — довелося йому з порожніми руками повертатися додому. Тут зовсім стемніло. Куди йти не видно. Сунувся коржик туди-сюди та й потрапив у лисячу нору.
— Ласкаво просимо, — запрошує лисичка. Гам! — і проковтнула коржик.
Тільки його й бачили.