От був собі волик і баранчик, і півничок, і качечка. От вони собі поставили в лісі хатку і там вони собі жили.
А вовк про те почув і хтів їх з’їсти, щоб самому в тій хатці сидіти з своїми дітками. Але волик був у лісі та й підслухав, що казав вовк. От він приходить додому і розказав баранчику, півничку і качечці. Ну, та й вже ввечер, зовсім пізно, вони наварили собі вечері, взяли повечеряли, зачинили добре двері та й полягали спати. Волик з баранчиком лягли коло дверей, а качечка на покуті, а півничок то на жердочці.
Вночі приходить вовк. До дверей — а вони підперті. От він каже:
— Волику, волику, одчини!.. Волик не одчиняє.
Допіро він виломив двері, а волик та й рогами припер його до стіни. А баранчик як розбіжиться та все вовка рогами, та все його рогами, рогами…
А качечка з покутя примовляє:
— Так, так! — каже.
А півень на жердочці кричить:
— Кукуріку, подайте мені його сюди, я його ще лучче!
Вовк насилу видерся та й став втікати, та й в снігу застряг та й здох. Вовченята боялися вже зачіпати волика, баранчика, півничка і качечку.
А ті собі паслися в лісі.