Вороняча клятва

Якось прилетіла ворона на берег озера. Побачила там жабу. Почало ворону розбирати бажання з’їсти жабу. Кличе жабу: “Піднімись на берег, бідолашна!”. Жаба сказала: “Ква-ква, курре! Не піду, ти ж мене з’їси!”. “Не з’їм”, – обіцяє ворона. “Присягнися!” – сказала жаба. Ворона сказала клятву: “Ну, ну, не зїм!”. Тоді жаба вистрибнула на сушу. Ворона схопила її відразу ж відправила в горлянку і сказала при цьому: “Вже з’їла, вже з’їла!” Тут жаба в розпачі, в останню мить, спитала з воронячого горла: “А де ж твоя клятва? Де клятва?”. Ворона проковтнула жабу і прокаркала: “У животі клятва!”. З того часу називають брехливу клятву воронячою.