Гнались якось мисливці з собаками за вовком – от-от наздоженуть. Рятуючись од смерті, заскочив вовчисько на чиєсь подвір’я, побачив кота й ну благати його:
– Котику, голубчику, порятуй мене, допоможи сховатися від мисливців. Женуться за мною.
– Біжи до сусіда Криша,– каже кіт.– Він добрий, кожному ладен допомогти.
– Не можна мені до нього бігти,– відповідає вовк,– якось по весні я в нього барана зарізав.
– Ну, тоді Юріса попроси.
– Не допоможе мені Юріс. Я в нього козу з’їв, він мені цього ніяк забути не може.
– Що ж,– каже кіт,– піди Клавса попроси.
– Що ти! Я йому й на очі боюсь попадати – в нього я не одне ягня вкрав.
– То, може, Яніс тебе порятує?
– Е ні! Нема чого й сподіватися! Я в Яніса теля задушив.
– Добре ж ти всім насолив,– сказав кіт вовку,– Не буде тобі тут порятунку. Недарма кажуть: що посіяв, те й пожнеш.