Якось раз забігла лисиця на смітник і знайшла там подерті чобітки. Засунула в них передні лапи і пішла лісом хизуватися. Побачив її вовк і питає:
— Кума, де такі чобітки купила?
— Та ніде не купила, сама пошила, — відповідає лисиця.
— А мені не пошиєш?
— Будь ласка.
— А дорого візьмеш?
— Та як тобі сказати… На мої пішло три баранчики, дві овечки та чотири ягнятка. А на твої, куме, вистачить, мабуть, бика, чотирьох баранців, трьох овечок та п’ять-шість ягнят, не більше.
— Дорого, — зітхнув вовк.
— Що поробиш? Лапи у тебе он які здоровенні, не те що мої лапочки, на них потрібно багато шкіри.
Повірив вовк шахрайці і вирішив будь-що-буде добути худобу, яку лисиця наказала. Дуже хотілося йому чобітки! Погано босому: то скалку заженеш чи поранишся, який тоді з тебе мисливець! Довго старався вовк і роздобув нарешті і бика, і баранчиків, і овечок, і ягнят. А лисиця і рада: запасів їжі у неї тепер вдосталь.
Пообіцяла лисиця пошити чобітки вовку за два тижні. У призначений термін прийшов вовк до лисиці за замовленням, а вона сховалась і не виходить. Багато разів ходив він так до лисячої нори, та все даремно. Зрозумів тут вовк, що його обдурили, і вирішив покарати руду шахрайку. Довго блукав він лісом, клацав зубами від злості і ось одного разу зіткнувся мордою до морди з брехухою лисицею.
— Ану кажи, де мої чоботи?
А лисичка йому солодким голоском:
— Не гнівайся, куме, волова шкіра груба, скоро її не виробиш.
— Так я тобі й повірив! — загарчав вовк. — Зараз ти в мене за все поплатишся!
Пустилася лисиця навтьоки, бігла—бігла, побачила нору — шусть туди! А хвіст заховати не встигла. Вчепився вовк зубами в хвіст та як смикне — і відірвав!
— Ага, – каже, – тепер ти від мене не сховаєшся. Я тебе відразу впізнаю.
Відсиділася лисиця в норі, а другого дня піднялася на пагорб і давай гавкати. Збіглися на цей заклик усі лисиці з околиці, а шахрайка каже:
— Покликала я вас не просто так, а у дуже важливій справі. Побувала я нещодавно за кордоном, навчилася там веселому танцю, зараз і вас навчу. Тільки треба спершу зв’язатися всім хвостами.
Послухалися лисиці, зробили, як було наказано. Тут шахрайка як закричить:
— Рятуйся, хто може! Ідуть сюди мисливці з цілою зграєю собак! Прощавайте, сестрички, танцювати іншим разом будемо!
Перелякалися лисиці, кинулися врозтіч, хвости у них і повідривалися. А шахрайці тільки того й треба було.
Через деякий час знову зустрілися вовк з лисицею.
— Попалася! — гарчить вовк. — Я тебе одразу впізнав!
— Що ти, куме! Що я тобі зробила? Та я до вашого лісу тільки вчора переселилася!
— Не бреши! — ще більше розгнівався вовк. — Хіба забула, як я тобі хвіст відірвав?
— Що ти, сіренький, та тепер лисиці зовсім хвости не носять! Не модно! Ходімо зі мною, сам побачиш.
Повела вона його на пагорб, гавкнула двічі, збіглися на її поклик лисиці — всі, як одна, безхвості! Зітхнув вовк і пішов геть.