Була старенька вівця та й лишилася далеко позаду від усіх овець. А вовк піймив її та й тягне. А лисичка напроти. Та й каже до вівці: — Ви куди, кумо Параско? А вівця їй:
— Казав кум Павло, що кожух його. Хоче зняти з мене кожух.
— А ви, — каже, — відки знаєте, куме Павле, що це ваш кожух?
— Знаю.
— Як знаєте, то генди є присяга. Ідіть та й присягніть, що то ваш кожух.
А там стояв капкан на вовка. Лисичка привела вовка до того капкана та й каже:
— Ану кладіть гездо хвостик та й будете присягати.
Він лиш поклав там хвіст, а його й піймило. Не годен вовк вирватися. А лисичка каже до вівці:
— А ви чого стоїте, кумо Параско? Ідіть за вівцями. І тримайтеся овець, більше ніколи не лишайтеся позаду.
Пішла вівця за вівцями, лисичка — в свою дорогу, а вовк зостався в капкані.