Прибіг вовк до річки. Бачить – У багні лоша загрузло. Захотілося вовкові його з’їсти. Простогнало лоша:
– Спочатку витягни мене, а потім з’їси…
Вовк згодився, витяг лоша з багна.
Лоша огляділось:
– Стривай, вовче, не їж мене: я брудний. Дай обсохнути, а вже потім їж.
Обсохло на сонці лоша, обчистилось. Вовк уже й пащу роззявляє.
А лоша й каже:
– Стривай, вовче, у мене в копиті задньої ноги печатка золота захована. Візьми її, розбагатієш, усі тобі заздритимуть…
Зрадів вовк. Підняло лоша ногу. Вовк почав шукати в копиті золоту печатку. А лоша як вдарило вовка в лоб, так вовк і перекинувся. Плаче, сльозами вмивається.
Втекло лоша. Розлютився вовк: «І чому я його відразу не з’їв? Що він мені – син чи брат?»
Пішов вовк далі. Аж бачить – на вигоні біля огорожі лоша пасеться. Вовк до нього:
– Я тебе з’їм!
– Сідай на мене,– каже лоша,– я тебе покатаю, а потім уже з’їси мене.
Вовк сів на лоша. Воно помчало швидше за вітер. Пробігло під жердинами огорожі, а вовк так торохнувся об верхню жердину, що впав з лошати і довго лежав, наче мертвий. Потім опритомнів і поплентався до улусу. Там свині паслися, землю рили.
Закричав голодний вовк:
– Я вас з’їм!..
– Ти, вовче, спочатку послухай, як ми співаємо.– І свині голосно закувікали.
Збіглися люди, вовк ледве ноги виніс. Пішов він назад у ліс, а назустріч йому мисливський собака.
– Я тебе з’їм,– каже вовк.
– Іди своєю дорогою,– сказав собака і вищирив зуби.
Вовк підібгав хвіст, відійшов. Побачив тушу козла, зрадів:
– Тепер уже поїм досхочу!..
Накинувся голодний вовк на тушу та й потрапив у пастку.