Жив чоловік. Добрим був господарем і ніколи не шкодував про свої вчинки. Був у нього кінь. Всі хвалили коня, говорили, що гарний, крепкий, не норовливий, кожен хотів мати такого коня.
Ось одного разу прийшли покупці та й просять господаря продати коня. Не погодився господар, хоча великі гроші пропонували йому. Через деякий час вкрали коня. Люди говорять чоловікові:
— Ось бачиш: не продав коня за великі гроші, тепер нічого не маєш, вкрали твою гордість.
— Нічого, — відповідав чоловік, — все, що Бог дає, все на краще.
Минав час . І ось одного ранку, коли господар набирав воду з криниці, він почув тупіт копит з вулиці. Вийшов за ворота, коли бачить, табун коней гарцює. А привів цей табун його вкрадений кінь. Зрадів господар, загнав тварин до стайні, дав їсти та й пішов розказати про свою радість сім’ї.
Але треба тих коней об’їжджати. Визвався старший син. Довго мучився хлопець з тими кіньми, а нарешті так впав, що зламав ногу. Знову говорять люди господарю:
— Бачиш, ті коні до добра не доведуть, ще скалічіє дитина, а тобі байдуже.
Нічого, — відповідав чоловік — все, що Бог дає, все на краще.
Тут чути поголос:
— Війна! Війна!
Прийшли військові набирати хлопців до війська. Всіх забрали, а сина цього чоловіка не взяли, навіщо їм військовий з переламаною ногою.
Біда сталася! Всіх хлопців повбивали, на все село тільки господаря син залишився. От таке-то в світі буває. Тож, все що Бог дає, все на краще.