Теплим осіннім днем двоє друзів, зайченя та їжачок, вирішили прогулятися лісом. Вони весело гуляли і граючись милувались золотою порою. Ось раптом друзі підійшли до пенька, де виблискувало своїм червоним боком стигле яблучко. Вони підійшли до нього і кожному захотілося з’їсти таку смакоту.
Зайченя мовило:
— Я його перший побачив, отже яблуко моє!
— Ні, це я перший, значить воно моє! — сказав їжачок і водночас із зайченям кинувся до яблучка.
Друзі схопили його і кожен тягне до себе промовляючи:
— Воно моє!
Довго б сперечалися зайченя з їжачком, якби неподалік не проходив ведмідь, який, почувши суперечку, вирішив поцікавитись:
— Що трапилось? Чому ви так галасуєте, що вся околиця вас чує?
Друзі, заморившись від суперечки, вирішили все розповісти ведмедю, можливо, той зможе їх розсудити. Недовго думаючи косолапий дав їм розумну пораду:
— Ви обидва праві, бо яблуко побачили в один час. Тож щоб кожен і смакоту покуштував, і друга не втратив, поділіть його навпіл!
Переглянулися друзі, а й справді ведмідь правий, та й стали ділити яблучко. Зайченя одну частинку взяло, іншу взяв їжачок, а третьою часткою пригостили ведмедя, за те, що розсудив по справедливості.