Жили собі мама з сином Афонькою. Жили вони, бідували, та й Афонька був такий собі, простакуватий.
Одного разу ходив він по смітнику та й знайшов копійку. Зрадів, прибіг додому, мамі показує. А мама каже:
— Який же ти в мене недоумкуватий! Треба було сказати: «Дай Бог, щоб іще одна така була!»
— Добре, я так і казатиму.
Іде він знову, аж по смітнику ходить старець. На нозі нарив, він плаче. Афонька став та й каже:
— Дай Бог, щоб іще одна така була!
Розізлився старець та й набив його палицею. Іде Афонька, плаче.
— Хто скривдив мого синочка? — питає мама.
Афонька й розповів.
— Який же ти дурний! Треба було сказати: «Прорви, прорви, та й витечи!», — вчить мати.
Добре, — зрадів Афонька.
Ось іде він, дивиться, аж греблю прорвало. Люди метушаться, а він кричить:
— Прорви, прорви, та й витечи!
Знову його набили за такі слова. Прийшов до матері в сльозах, а вона, почувши, що сталося, каже:
— Так і тобі треба було носити усякого хмизу.
— Вдруге так і зроблю, — каже син.
Іде він по селу, аж хата горить. Всі води носять, а Афонька хмизу тягає та підкидає. Люди побили його та й прогнали. Прийшов він мамі жалітися, а вона каже:
— Який же ти в мене! І тобі треба було воду лити!
Пішов Афонька далі по селу. Аж бачить, дядько кабана смалить. Афонька раз і вилив відро води на вогонь. Дядько й побив його. Іде хлопець та й плаче. А мати вчить його далі:
— Та ти би підійшов та сказав: «Дай вам Бог недільки діждати, паляничку помазати, діткам у ручки дати, та ще щоб було і в борщ, і в кашу».
— Так і буду казати, — мовив Афонька.
Іде собі, а мужик глину місить. Підійшов хлопець та й каже:
— Дай вам Бог недільки діждати, паляничку помазати, діткам у ручки дати, та ще щоб було і в борщ, і в кашу.
Мужик образився і набив дурня. Мати почула, що сталося і каже:
— Тобі треба було здалеку крикнути йому: «Боже помагай!» та й піти собі.
— Я так і скажу.
Іде він понад берегом, аж мисливець в качку цілиться.
— Боже помагай! — крикнув йому здалеку Афонька.
Качка злякалася і полетіла, а мисливець напав на Афоньку. Жаліється він матері, а вона й каже:
— Та ти б узяв палицю та вбив качку, а я б засмажила.
Іде Афонька полем, аж панські телята пасуться. Узяв Афонька добру палицю, вбив теля та й тягне до матері, щоб смажила. Перелякалася жінка та й каже:
— Що ж ти наробив! Тепер тебе пан в тюрму посадить!
Тут Афонька, недовго думаючи, зробив опудало і поставив на мості, по якому пан їздить. Підпер його палицею, а сам заховався.
Ось їде пан бричкою, побачив «бабусю» та й кричить:
— Гей, стань вбік!
А «бабка» стоїть. Пан і поїхав прямо на неї. Впало опудало у воду, а Афонька вискочив з-під моста та й кричить:
— Ти мою матір задавив!
Злякався пан, що його засудять, віддав Афоньці і бричку, і коней, ще й мішок грошей. Так і прийшов Афонька додому паном. І по нині вони живуть в достатку і біди не знають.