Був бідний чоловік. А колись було так: іде бідний чоловік до чорта і каже: «На десять років дай мені багатство, а через десять років я дам тобі душу». Отак той бідний і зробив, і дав йому чорт велике багатство: мав він, що хотів, рахунку в грошах не знав.
Так пройшло дев’ять років. А на десятий рік почав чоловік думати: «Мені ж треба буде дати чортови душу». Іде він дорогою і такий смутний. Іде й нікого не бачи. Здибається з бабою. Баба питає:
— Іване, чого ти такий смутний? Таке багатство маєш і такий смутний?
А він бере та й каже бабі:
— Я уклав з чортом договір на десять літ, і вже підходи строк дати чортови душу.
Баба йому:
— Іване, що ти дасиш мені, як я тебе викуплю від чорта?
— Бабусю, дам вам, що хочете, — каже Іван. Баба захтіла корову та й каже:
— Дасиш мені корову і грошей, скілко зможу в дві руці взяти. Погодився він:
— Дам, бабусю. А баба йому:
— Бери мішок пір’я, простели його на землі і фарбуй, щоб були різні кольори: чорні, червоні, зелені, жовті — різні щоб були. А я прийду до тебе і скажу, що робити з тим пір’ям.
Він так і зробив: нафарбував пір’я і жде бабу. Приходи баба, скидає з себе сорочки, і вже вона зовсім гола.
— Бери масти мене медом, — каже. Помастив її медом.
— Бери ліпи на мене пір’я.
Наліпив він на бабу пір’я, всю обліпив, а баба й каже:
— Веди мене на то місце, де маєш віддати чортови душу. Привів її чоловік, а вона вилізла на деревину і каже:
— Як чорт угадає, що я за птаха, то возьме твою душу, а як не вгадає, — не має права взяти. Отак йому й скажи.
Прийшов чорт, дивиться-дивиться і не може вгадати, що то за птаха така. Та бере лізе на дерево до баби. Оглядає її кругом, і не може найти, де голова в тої птахи, де крила, бо вона вся в пір’ї і вся кругла. Аж раптом баба струсилася, чорт злякався і скочив на землю. Та й каже чоловікови:
— Маєш щастя. Відколи я — не бачив такої птахи. Бери свою птаху, йди додому і жий до смерти.