Були собі два брати, один багач, а другий бідний. Та й прийшла весна, треба вже орати. Та й каже бідний брат багатому.
— Виори мені. Моя нивка невелика, виори. А багач каже:
— Ти мені вперед ори, а я потому виору тобі.
І оре бідний багатому. А це було перед Великоднем. Та й знов каже:
— Дай мені коні, брате, най я й собі виору. А той каже:
— Я дам. Ще ори мені.
І він не давав йому коні до Великодня, а на Великдень рано сказав:
— Бери коня та й ори собі.
Він узяв коня та й пішов орати. І приходить до него якийсь дідо. Та й каже:
— Чоловіче, що ти робиш? Чого ти в такий день ореш? Нині світ радується, Христос Воскрес. А ти що робиш?
А він каже:
— Я бідний. Я не мав грошей, не мав чим заплатити. А брат сказав, що дасть мені коней. Я йому робив, а він дав мені коня аж нині.
А той дідо сказав:
— Чоловіче, йди додому і віддай йому коня. Твоя нивка буде завеснована. А він буде орати, поки світу та й сонця.
Та й перемінив дідо багача на кертину *. І став багач кертиною і оре щоднини й щогодини. І оре й оре. І тепер ще оре.