Був бідний чоловік. Мав багато дітей. Прийшлося перед Великоднем — нема за що паски купити. Він пішов у ліс і найшов на дереві векелию, відбив її і приніс додому. І пішов у місто та купив трошки муки. І каже жінці:
— Ти то розтачай та оповий. Та й буде паска.
Вона оповила ту бекелию тістом, паска спеклася, така була файна. І не пукава, бо не було чому пукати, то тонко було.
Приніс бідний на Великдень ту паску до церкви святити і став з нею коло багача. А в багача паска порозпукувана, порозпадувана. Каже йому багач:
— Заміняй мені паску. До мене мають прийти гості, а цисе таке нездале.
А бідний каже.
— Добре. У мене діти з’їдять.
Освятив бідний ту паску, приніс додому та й каже:
— Моліться, діти, богу та й їжте. Добре, що е що їсти.
А багач їв малі пасчини, а ту велику тримав, щоб їсти, як прийдуть гості. Прийшли ті гості, узяв він ту паску кроїти, а то лиш носок з ножа зайшов. Каже багач:
— Жінко, паска задеревіла. А жінка каже:
— Це за те, що ти й Великодня супокійного не маєш. Ти лиш міняєш. І паску заміняв, і бог дав, що задеревіла паска.