Було собі два брати, один багатий, а другий бідний. Бідний на багатого робив, а той йому свої недоїдки віддавав.
Настали свята. Прийшов бідний до багача, а там печуть білі калачі. Хочеться йому калачів, а багатий брат не дає. Прийшов бідний додому та й каже своїй жінці:
— Напечи калачів. Щоб і для нас було, і поману людям щоб занести.
Напекла жінка калачів, а вони чорні. Кому такі понесеш? Узяв бідний свої чорні калачі та й пішов з ними в ліс. Думає: «Зустріну якусь звірину та й дам їй». Ішов він, ішов лісом та й упав у якусь яму. А там, під землею, ціла кімната була і в тій кімнаті — люди. Подивилися люди, що бідний до них з чорними калачами прийшов, та й нагородили його грішми. Так нагородили, що він одразу багатим зробився.
А жінка багача прийшла до жінки бідного брата та й питає:
— Звідки ви так розжилися?
— Поніс чоловік на свята калачі в ліс та й нагородили його там.
Багачка й каже свому чоловікові:
— Я такі білі калачі спекла, а тобі за них лиш горілки дали випити. А той свої чорні в ліс поніс та й розжився. Наступного разу і ти неси калачі в ліс.
От наступного разу напекла багачка білих калачів, та й пішов з ними багатий брат у ліс. Ішов, ішов та й теж упав у яму. А там його й питають:
— Чого ти хочеш, чого в тебе нема?
— Та, слава богу, все е, але мало, — каже багач. А один з тих, що в ямі, говорить:
— У нього вже все є, йому лиш рогів треба. Приходить багатий додому, відтворяє двері, а до хати зайти не може, щось не пускає його. Глянула жінка, а в нього на голові — роги. Більші, ніж у вола. Так і не пустили роги багача до хати. Та й пішов він у стодолу в сіно ночувати.