Був у одного короля казкар, часто розповідав він королю різні дивовижні історії. Король без казки і заснути не міг. Як лягати в ліжко, так кличе казкаря, і той слухняно починав казку.
Ось якось раз послав король за казкарем, а той уже спати ліг, так притомився за день, що зовсім не хочеться йому сьогодні казку розповідати.
— Ваша величність, — каже, — час пізній, спати пора, а не казки слухати. Може, завтра розповім?
Розгнівався король, вимагає нову казку, і все тут! Довелося казкарю коритися.
— Жив-був, ваша величність, один чоловік, і мав він сто золотих монет. Вирішив він на ці гроші баранів купити. Двісті баранів купив і пішов до себе в село, іде та худобу поганяє. Підходить до річки, а річка, на біду, з берегів вийшла, весь луг залило, а мосту немає! Як баранів переправити? Кинувся господар туди-сюди, бачить — човен. Та тільки човен такий маленький, що більше одного барана і не посадиш у нього.
Замовчав казкар, дрімота зовсім його здолала.
— Ну що ж ти! – розсердився король. — Перевіз селянин барана, а решту куди подів?
— Ваша величність, — озвався казкар, — ви ж знаєте, що річка широка, човен крихітний, а баранів двісті штук. Багато часу на переправу потрібно. Давайте поспимо, поки вони переправлятимуться. А як усі переправляться, казку далі розповідатиму.