Було два брати. Один жив багато, а другий бідно. Багатий каже бідному: — Не спи, та будеш мати. Ти спиш — то й не маєш. Бідний думає: «Чекай, я буду робити так, як ти. Коли ти будеш сіяти, тоді й я буду сіяти».
Посіяв він тоді, як багатий. І їднакі пшениці ростуть. А як почало приходити до жнив, то в багатого урожай все луччий і луччий, а в бідного поганий. Він каже до жінки:
— Іду я вночі стерегти пшеницю. Бо в мене зменшується, а в того збільшується.
— Та що ти там устережеш? — каже жінка.
— Я таки піду.
Та й пішов. Пішов та й ходи вночі, ходи — у їден край, у другий. У половині ночі з’явився малий панок, рве на його полі пшеницю та й кидає багатому на ниву. А він потиху підійшов та як лапне його в руки!
— Ти що робиш? Чого ти кидаєш мою пшеницю багачеви на ниву?
— Я не винен. Я його щастя.
— Ти скажи мені, де моє щастя. А той каже:
— Гляди собі, де твоє щастя.
— Скажи, бо я тебе не пущу.
— Твоє щастя на дубкови сидить, на скрипочку грає і нічим ся не жури.
— А де друге щастя моє? Не те, що на дубови. І той панок йому каже:
— Іди наймися до пана служити. Пан буде давати тобі хату, а ти кажи, що підеш у дудев і там будеш жити.
Пішов він до пана служити і в тому бур’яні копає собі бурдей. Викопав по пояс. А далі роскалем ударив — плита. В другім місці копнув — плита, в третім — плита. Вже далі неможливо копати. Бере він важник і піднімає плиту. Мей, а там золото засіяло! Він тим важником ту плиту назад легенько пустив і далі вже не копає. Роби бурдей. Зробив той бурдей та й там собі жиє і роби в пана. Що за рік прироби, бере додому.
А той пан мав дві одаї. І продає він одну одаю публічним торгом. Зібралися купці. Хто більше дасть, той возьме. А той дід, що наймився, — важник у руки, підняв плиту, набрав торбу золота і тоже пішов купувати мушію, пішов на той публічний торг. Пани торгуються, а він сів ззаду в білій манті та й сидить. Їден дає стілко, а той вискакує та дає більше, а той ще більше. І дігнали аж до десяти тисяч. Той, що дає десять тисяч, має забирати собі мушію. А тут кажуть:
— Чекайте, тут ще їден є. Що він дає?
— А то, — кажуть, — наймит. Встав там їден та й каже:
— Ви, вуйку, прийшли купити чи подивитися?
— Я прийшов купити.
— То йдіть ближче до нас. Підходи до них дід, а вони сміються.
— Ну, скілко ви даєте за цю одаю?
— А ти кілко даєш?
— Десять тисяч.
— Двадцять тисяч даю.
Хай хто підступи! Сплескали всі в долоні та й кажуть:
— Гай до нотаріуса, діду.
Приходя до нотаріуса, робля документ. Виймає дід з-під пахи торбу, висипав гроші, вирахував. І ще половина лишилася. А ті кажуть:
— Ади, який дід. Ми сміялися з него, а він забрав одаю.
А пан продав так, що все лишив, тілко забрав з собою жінку й дітей. Все хазяйство забрав дід.
Їде дід до брата в своє село, їде в гості. Побув там, уже забирається та й каже:
— Гай, брате, їдь зо мною. Побачиш, де я служу, як жию. Братова жінка не хоче, а дід каже:
— Як жінка не хоче, то їдь хоч ти, брате, зо мною. Побачиш, де я служу, як жию.
Поїхав брат з ним. Їдуть вони обидва, під’їхають до того хазяйства, а брат подивився та й каже:
— Скілко цей пан має овець! А він каже:
— Братчику, це мої. Брат-багач сміється.
— Що та таке говориш?!
Їдуть далі, а на полях пасеться худоба.
— Скілко цей пан має худоби! А дід каже:
— Братчику, то моя худоба.
А він сміється, той брат-багач. Їдуть далі, а там стадо свиней. Багач каже:
— Скілко свиней має цей пан!
— Це мої свині, братчику, — каже йому брат.
— Та твої, бо ти їх годуєш, ходиш коло них, — каже багач. Їдуть далі, а на ставу повно гусей і качок.
— От скілко цей пан має гусей і качок.
— Це мої, братчику, — каже йому брат.
А той лиш сміється. Та й дивиться далі, а там — курей багато. Брат йому знов каже:
— Це мої.
Той уже нічого й не каже, а лиш сміється.
Приїхали на місце, просить його брат у дім свій. Посадив за стіл. Постукав об стіл, і наймички видали на стіл все: і наїдки, й напитки. Аж тоді брат повірив, що то все його. І питає багатий брат:
— Як ти добув це щастя?
— Та як? — каже. — Не сплю та й маю.
Посидів багач у него три дні та й пішов додому. Питає його жінка:
— Ну, як там брат жиє? А чоловік каже:
— Як він жиє, то ми проти него ноль. А ти не хтіла йти. Жінка йому:
— А ти не питав його, як він розжився?
— Питав, а він каже: «Не сплю та й маю».
Той хазяїн усім своїм наймитам платив у два рази більше, ніж раніше пан платив. І сам жив добре. І так жиє й тепер.