Був собі бідний чоловік. Дітей у него було багато, а годувати не було чим. І рішив він сходити до бога та спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на кони, з золотими стременами.
— Ти куди?
— Іду до бога.
— А чого?
— Я — бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене.
— І я до бога — їду за заповідями. Їдьмо разом.
— Ти на кони, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.
— Добре, спитаю, — сказав Юрій.
Але бідний чоловік не вірив, що святий Юрій до него вернеться.
— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. Заберу їх у тебе, як буду вертатися від бога.
Та й поїхав Юрій,
Приходить він до бога, і бог дав йому десять заповідей:
— Віднеси їх людям. А Юрій каже:
— Як я їхав сюди, то питав мене оден бідний, що йому робити. Багато дітей у него, і не має їх чим годувати.
А бог і каже:
— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати. Вертається Юрій від бога, а бідний питає його:
— Питав за мене?
— Питав.
— А що ж бог казав?
— Сказав, що як не будеш уміти крутити-мотати, то не будеш діти годувати. А тепер верни мої стремена.
— Які стремена? Хіба я в тебе брав?
І не дав. Поїхав Юрій без стременів. А бідний написав табличку та прибив до стовпа коло свої хати. Коло таблички почепив ті стремена, а на тій табличці було написано, що господар цего дому уміє робити такі стремена, шити шори і все до коней робити.
Лиш тілко прибив бідний ту табличку, як уже їде пан. Спинився, прочитав. Кличе господаря з хати.
— Ти продаєш ці стремена?
— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?
— То зроби мені стремена й шори.
— Зроблю. Давайте завдаток.
Пан витягає двіста рублів та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.
Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.
— Ти зробив стремена й шори?
— Пане, ви що, з ума зійшли? Я не то що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.
— То віддай двіста рублів.
— Які двіста рублів? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.
— Я тебе в суд подам. Злазь з печі, угортайся.
— А в що я угорнуся? — каже мужик і не злазить з печі.
— Іди в мою карету, там є шуба. Одягни.
Угорнувся бідний у панову шубу, а взутися не має в що. Пан хоче завезти його в суд та й знов посилає до карети. -… Там у мене лежать валянки. Взуйся.
Взяв мужик валянки. Сів пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.
— Йди за нами, — каже пан.
— Не піду я, — каже мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня, і я на ньому поїду.
Бере пан, розпрягає одного коня. Сів мужик на коня, а пан з кучером одним конем їдуть. Приїжджають на суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:
— Ти що пана обдурив? Чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двіста рублів.
А мужик їм:
— Я не знаю, що є цему панови: чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені не моя, а його?
— А що ж, не моя? — питає пан.
— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що й валянки його?
— А що ж, не мої?
— Хіба я вам не казав, що в цего пана нема добра в голові? — каже мужик суддям.
А судді панови:
— Нащо ви зв’язувалися з отаким? Пан мовчить, а мужик знов до суддів:
— Він вам, може, ще скаже, що це й кінь його?
— А що ж, не мій?! — крикнув пан і плюнув з серця. А судді знов питають:
— Що ж ви заходили в комерцію з таким бідним? Та й прогнали пана ні з чим.
Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.