Розсердився Адам, що Господь вигнав його з раю. Копає землю та не каже:
“Господи, поможи!» А чорт радіє з того. Отож, що Адам скопає за день, чорт уночі поперекидає знову догори травою.
Адам копає на іншому полі, думаючи, що поле в тому винне. Копає та й копає, а вранці гляне, а на полі знову трава зеленіє, ніби воно й не було скопане.
Бився він, бідолашний, побивався, а тоді зітхнув до Господа бога та й каже:
— Господи, Боже, допоможи мені!
І як він промовив це, так земля, яку він копав, і зачорніла смугою. Коли засіяв, то запрягся сам у борону й волочить. Так йому важко ту борону тягти, а чорт сидить позаду на бороні та й сміється.
— Поглянув на все це Господь і каже своєму янголові:
— Бачиш того чорта, що на Адамовій бороні?
— Бачу, відповідає янгол.
— Тож піди, — каже, — та зроби з того чорта коня для Адама.
Янгол і пішов, та як закине на чорта оброть, так із нього й стала коняка. Тоді янгол каже Адаму:
— Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня, Господь дає тобі скотину.