Саловчани прибились до красної Лужиці ще в сиву давнину. Вони облюбували собі долину і відразу взялися будувати село.
На сусідній горі чоловіки валили дерева, обрубували їх і носили в долину.
То була важка і копітка праця, тому й будівництво посувалося дуже поволі.
Минув цілий рік, поки вони звели садибу й вівчарню війтові та ще кілька хат.
І ось сталася оказія. Одна колода спорснула з пліч і покотилася з гори в долину. Це видовище так вразило оторопілих саловчан, що вони аж охнули.
Адже так можна заощадити час і полегшити важку працю!
Порадилися вони гуртом, розвалили всі вже готові будівлі і винесли сволоки на гору, щоб скотити їх у долину.
Так саловчани заощадили собі час та полегшили важку працю