Здибалася жидівка з сільською жінкою та й каже: — Де б мені взяти таку квочку, щоб вивела гусенята? А та їй:
— Я знаю одного чоловіка, що висидює гусенята. Але він сідає зразу на сто яєць.
А жидівка думає: «Під квочку йде мало яєць, а цей висидить зразу сто. Це май вигідно». Та й сказали тому чоловікови, а він і каже:
— Я згоден. Але щоб три рази на день їсти давали.
Підсипала його жидівка, сидить він на тих яйцях. Носять йому три рази на день їсти, пити. А як жидівка вийде з хати, він бере ті яйця та й п’є.
Вже підходи той день, що мають лізти гусенята, а він уже всі яйця випив. Сидить він та й роззявив рот. Жидівка питає:
— Чого ви так рот роззявили?
— Приходи той день, що мають лізти гусенята. І вони печуть. Коби я хоть не згорів.
А вона йому:
— Помаленьку, бог поможе.
Вийшла вона десь надвір, а він скоренько найшов фляшку з гасом, полляв то гніздо та й запалив. Гніздо горить, а він бігає кругом него та квок, та й ногами троп. Жидівка увійшла, а він квокає і ніби у вогонь хоче скакати. А вона каже:
— Лишіть уже, видно діло, що мали вони пропасти. Добре, що квочка спаслася.
Позбігалися жиди, а вона їм: Тир-гир, гир-гир…»
— Сараку квок, за дітьми в вогонь скаче. Та мало бути багато, а зробилося нічого.