Колись давно, не за мої пам’яті, певно, ще й батьків і дідів наших не було на світі, була собі в гаю хатка, а в тій хатці жив чоловік з сином. От як підріс отой син, вирішив батько його оженити:
— Сину мій, сокіл мій! Дійшов ти літ, час уже дружину шукати.
— Час, каже, — таточку час! Тільки як же мені вибрати жінку, щоб була і гарною, і доброю, і роботящою?
Батько був мудрим чоловіком, і відразу придумав як синові дружину знайти:
— На тобі, — каже, — сину, гроші та піди купи кілька разків коралів.
Здивувався хлопець, але батькові перечити не став. Узяв гроші та й пішов на базар. Швиденько купивши коралі, повернувся додому.
Вийшов батько на ґанок і каже:
— Лягай спати, сину, а завтра вирушимо в дорогу. Будемо їздити селами і шукати дівчат, міняючи коралі на сміття.
— Хай буде так, — знизивши плечима, відповів хлопець.
Назавтра вранці сіли вони на коні і вирушили в дорогу. Їхали, їхали цілий день до вечора. От і приїхали в якесь село.
Зліз батько з коня і гукає:
— Міняємо коралі на сміття! Дівчата, міняємо коралі на сміття!
Вмить почали збігатися дівчата з усього села. Біжать, дивуються. Швидко позамітавши в хаті, одна принесла ціле відро сміття. Друга з пелени висипає, а третя, засоромившись, простягає у пригорщі. Підійшов батько до третьої дівчини і каже:
— Ось, сину, тобі наречена. З неї буде гарна господиня, бо дім у порядку держить.
Поблагословив їх батько, і стали всі вкупці ладом та миром жити.