Як чоловік сповіщав про пожежу
Жив собі колись чоловік.
Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться.
«Ой, що ж це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно. І як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок.
«Треба якнайшвидше сповістити про це старосту,— вирішив від, але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину бути розважливим».
Чоловік розпалив вогонь, нагрів води, помивсь і поголився. Потім убрався в святковий одяг, взув дорогі сандалії, а в руку взяв віяло. Бо хіба можна з’являтися перед такою високоповажною людиною, як староста, в неохайному вигляді?
Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав:
— Пане старосто, пожежа.
Але серед ночі всі міцно спали.
— Пане старосто, пожежа…— боязко повторював чоловік.
Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить.
Старостиха розбуркала старосту.
— Що, пожежа? — захвилювався той.
Зірвався з постелі й побіг до місця пожежі. Але було вже запізно: будинок згорів.
— От дурень! Та хіба так будять? Ти б постукав у двері та вікна й голосно закричав: «Пожежа! Пожежа!» —дорікав чоловікові розгніваний староста.
Наступної ночі чоловік прокинувся, схопив здоровенного кілка й помчав до старости, а тоді почав гамселити по вікнах і дверях, вигукуючи: «Пожежа! Пожежа!»
Староста не на жарт перелякався. Вискочив надвір блідий, у спідній білизні.
— Чую, чую! Перестань гупати! А де горить? — запитав він.
— Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів чоловік.
Кажуть, при цих словах старості відібрало мову.