Один чоловік мав дев’яносто дев’ять овець і одного барана. Та й гонив їх пасти. Але того року була велика посуха і великий голод, і йому не було чим годувати овець. Зайняв він їх і погнав. Гнав чужими полями дуже довго і загнав у таку пустиню, де зовсім не було людей. Там була долина, а на тій долині — багато копиць сіна. Чоловік думає: «Нагодую своїх овець цим сіном. Чиє це сіно, тому я заплатю». Розкидає він одну копицю — вівці з’їли, розкидає другу — вівці з’їли. Але тут приходить змій та й каже:
— Яке ти мав право годувати моїм сіном вівці?!
— Я заплатю вам за сіно. Я взяв ваше сіно, бо біда: посуха велика і нема чим годувати вівці.
— Мені ніякої плати не треба. Ти зарубай тридцять овець і звари, щоб я наївся.
Не мав що робити чоловік. Зарубав тридцять овець, зварив їх у великому змійовому котлі. Змій собі наївся і подався далі. А чоловік подумав: «Як я дав тридцять овець, то можу решту годувати цим сіном цілий місяць». Розкидав він ще дві копиці і годує овець далі. А на другий день змій знов приходить.
— Ти знов моє сіно береш! Рубай ще тридцять овець!
Чоловік зарубав ще тридцять овець, зварив їх. Змій наївся та й подався далі. І не сказав чоловікови, щоб не брав більше сіна. Чоловік думає, що за шістдесят овець він може брати сіна, кілко хоче, і годує вівці далі. А на третій день змій знов приходи.
— Ти ще не забрався?! — крикнув змій. — То рубай ще тридцять овець.
Чоловікови нема що робити. Зарубав ще тридцять овець і поклав їх варити. Осталося в него лиш дев’ять овець і баран. Вівці варяться, а змій думає: «Посплю трохи, поки звариться м’ясо». І ляг спати. А чоловік взяв відро, набрав з котла окропу та вилляв змію на голову. І випарив йому очі. Змій схопився і кричить:
— Ти, сучий сину, попарив мені очі! Де ти?
Кидається він ловити чоловіка, але не бачить його, і чоловік утікає. Змій туди — не може піймити, змій сюди — не може піймити. Тоді каже:
— На тобі перстень від мене на спомин.
— Е, ти хочеш, щоб я підійшов і ти мене піймив, — каже чоловік і не підходи. А змій йому:
— Ти не бійся, я тобі кину перстень здалеку.
Та й кинув чоловікови перстень. Взяв його чоловік, дивиться — золотий перстень, красивий такий. Поклав той перстень на палець, а змій кричить:
— Де ти?
Перстень обзивається:
— Тут, тут.
І по тому звуку змій почав ловити чоловіка. Той утікає, а змій крикне: «Де ти?» — і перстень усе обзивається: «Тут, тут». Тікав, тікав чоловік та й забіг на берег річки. «Зажене мене змій у воду і втоплюся», — подумав він. Хоче скинути той перстень з пальця і ніяк не може. Що не робив він, а перстень скинути не вдавалося. Змій уже добігає до него. Вихопив чоловік ніж, відрубав собі палець з перснем і кинув у воду. Змій добігає до води.
— Де ти?
А перстень з води:
— Тут, тут.
Змій побіг на той звук та й впав у воду. І втопився…