Був собі їден чоловік. У него дуже боліла жінка. Але вона не боліла, а лиш прикидалася слабою. Вчув чоловік, що приїхав у село лікар. Жінка й каже: — Мой, ану йди за тим лікарем. Може, він мені щось поможе.
Лікар прийшов, обглядів її і зрозумів, що вона здорова і лиш дурить чоловіка. Той лікар не мав бомаги і не було на чім писати рецепт. І написав він рецепт по-латинськи крейдою на воротях. А тоді в селі не було грамотних, щоб переписати рецепт. Здоймає хазяїн ворота, кладе на візок і їде в аптеку. Приїжджає та й каже аптекареви:
— Ідіть подивіться на мій рецепт. Аптекар каже:
— Давайте той рецепт сюди.
— Та то, — каже, — дуже великий, не влізеться в аптеку. Аптекаря зацікавило, і він пішов подивитися на той рецепт. Подивився, прочитав, що написано на воротях, та й каже хазяїнови:
— Почекайте. Зайдете тоді, як вийдуть усі люди з аптеки. Почекав чоловік, поки всі вийшли, та й заходи.
— Давайте ліки, бо воли голодні. Та й додому треба, там жінка вмирає.
Аптекар каже:
— Ходіть ближче до мене.
Той підійшов, а аптекар як вліпи йому справа, а потому зліва. А потому ще їдну, третю, як дав, у того аж лице лопнуло. Та дав йому води, щоб умився.
— Отак лікуйте жінку — і буде здорова.
— Спасибі за ліки.
Поїхав чоловік додому. Приїхав, а жінка питає:
— А що, привіз чи не привіз?
— Привіз, привіз, але злазь з печі.
Вона злізла, а він як дасть їй їдну плявуху, вона аж під лавку залетіла. Та й каже:
— Це по єдній три рази на день.
Та й пішов надвір до роботи. Приходи до хати, а вона вже й їсти йому зварила, водички принесла.
Дав він їй ще й на полуднє їдну плявуху. А вона й каже:
— Мой, я вже здорова, не треба більше ліків.
На другу неділю впрягає він воли і їде знов в аптеку. Та й знов чекає моменту, поки вийдуть усі люди з аптеки. А тоді вбігає і каже:
— Добрий день. Я тої неділі брав у вас пилюлі. То дві розходував, а їдна лишилася. Нате вам її.
Та як уліпи аптекареві, то той так полетів, що аж фляшки посипалися. А чоловік вийшов, сів на візок та й поїхав додому. І жили вони вже з жінкою добре.