Жінка казала чоловікови:
— Я тебе так люблю, що якби за тобою прийшла смерть, то я би вмерла за тебе.
А він каже:
— Нє, неправда, жінко. Ніхто ні за кого не може вмерти, хіба кожний за себе.
Що ж він робить? Він мав гусака. І того гусака учив дзьобати пшеницю. Де був не кинув зерно, так той гусак і знайшов. Він зробив ящик і поклав його у сінях. А тому гусакові цілий день нич не давав їсти і на вечір голодного поклав у ящик. І упорали чоловік з жінкою господарку. І вже й вечеря готова.
Повечеряли, жінка стелить у ліжку. Постелила та й каже:
— Лягайме спати.
А він каже:
— Нє, я спати з тобою не буду, бо тої ночі прийде за мною смерть.
— Лягай, не бійся, — каже вона. — Як прийде смерть, нехай бере мене.
Він каже:
— Нє, я лізу в піч і заховаюся. То смерть мене там не найде в печи. І тоді він її накрив у постели і каже:
— Йой, я забув ще сіни закрити.
Він мав пшеницю в кишені і від постелі він натряс пшениці аж до сіней, до гусака. Натряс по підлозі. І пішов ніби-то замикати сіни, і випустив з ящика гусака. І гусак став дзьобати пшеницю, бо голоден був. Дзьобом до підлоги стук-стук, стук-стук. Визбирує до зерна. І наблизився до порога. А чоловік каже з печі до жінки:
— Ти чуєш? Уже йде смерть за мною.
По підлозі йшов звук. «Справді хтось там іде», — подумала жона. А гусак уже зайшов до хати та й дзьобає пшеницю коло кухни: стук-стук. А вона слухає. Гусак уже наближався ід’печі. А чоловік заховався.
Жона не виділа, де чоловік, думала, що в печі. А гусак минає кухню, наближається до постелі, а жінка потихеньку говорить. До «смерти» говорить:
— Газда в печи, в печи.
А коли гусак зовсім наблизився до постелі, вона загойкала:
— Йой-йой, газда в печи заховався!
А газда устав, гусака поїмав і викинув його до сіней. Бо газда вже боявся, що жінка може іспудитися і померти. І зато викинув гусака.
І тоді говорить газда до жінки:
— Ти говорила, що ти за мене умреш. А що з того вийшло?
Так чоловік випробував жінку.