Був собі дід і баба. Вони дітей не мали, а свою працю в корчмі пропивали. Пили вони в корчмі до темної ночі. А як вийдуть з корчми, то вже так темно, хоть вибери очі. Каже дідо:
— Годі нам поночі ходити. Я вже інший спосіб придумав. Ми будеме собі удома пити.
Баба каже:
— Добре ти придумав, діду.
Переспали вони одну ніч і оголосили всім людям, що запродують свою господарку. Посходилися люде купувати. Попродали вони гуси й качки. І пішов дідо в корчму і взяв собі бочівку горівки. Узяв собі теліжку і привіз ту бочівку домів. Розкрив бочівку, почав пити горівку. І каже він до баби:
— Давай, бабо, три мідяні, а я тобі зараз горівки наточу.
Вийняла баба три мідяні, заплатила дідови, і дідо дає бабі горівки пити, та як у корчмі. П’є баба. А дідо каже:
— І я хочу пити.
Тоді баба каже:
— Давай три мідяні, я тобі зараз горівки наточу.
Та й так вони пили три дни, а тих три мідяні переходили то до діда, то до баби. На четвертий день побачили, що вже мало в бочці горівки. Бочівочка не доїться. А дід каже:
— Бабо, у тебе грошіє.
— Ніт, діду, ти брешеш, у тебе гроші.
І почали сваритися, бо п’яні. Дідо до баби, почав бабу бити. Баба не дається. І збила баба діда кулаками по носі. І сміється з діда, і каже:
— Ей, діду, з носа юшка ллється.
Відступилася набік і сміється.
А дід сів та й зажурився. Що має робити? Чи шинкувати, що в бочці є, чи вже перестати?